Українська правда

КОЛОНКИ

Шумков Олександр: Лист політв'язня
06.10.2019 09:00
Як виглядали президентські вибори в Україні очима українського політв'язня. Роздуми з російської тюрми.

В Україні обрано нового президента. Обрано новий склад Верховної Ради, який нещодавно приступив, як мені відомо, до доволі плідної роботи. Не можу не привітати прийняття закону про зняття депутатської недоторканності.


Та все ж таки вважаю за потрібне звернутися до самої передвиборчої президентської кампанії. Щодо мене особисто, то отримуючи дозовану інформацію із російських ЗМІ, я не міг визначитися зі своїми симпатіями. 


Так, наприклад, ще до першого туру російські політичні телепередачі (60 хвилин із Соловйовим) майже відверто агітували проти Порошенка і за Зеленського або Тимошенко, не кажучи вже про Бойка. 


Як Зеленського, так і Тимошенко російські політичні експерти і коментатори називали дружніми для Росії фігурами, і такими "що покінчать з проявами бандерівщини на Україні" (чомусь в Росії говорять саме "на Україні"). 


При чому, на думку тих же експертів, якщо пересічний громадянин України вважає, що Крим є українською територією, окупованою Росією та те, що бойові дії на Донеччині і Луганщині – гібридна війна РФ проти України, то даний пересічний громадянин є бандерівцем, котрого непогано б було перевиховувати усіма можливими засобами пенітенціарної системи.


Тим, часом результати першого туру багатьох російських політологів здивували, тим що до другого туру вийшла не Тимошенко (принаймні так здалося мені).


І в прямих ефірах політпередач лунали наступні тези: "У Тимошенко вкрали голоси...", "Тимошенко повинна оскаржувати результати, не гребуючи навіть крайніми засобами – скликанням Майдану..." 


Щодо Бойка, то його 11% називали серйозним результатом, ну і звісно, що і у нього були вкрадені голоси, особливо по південно-східних регіонах (давня всім знайома тема "південного сходу" України, мешканці якого, на думку експертів кремлівської пропаганди, поголівно сплять і бачать себе громадянами РФ).


Щодо майбутнього другого туру, то все можна було відобразити однією фразою: "за Порошенка можуть голосувати або дурні, або бандерівська наволоч". 


Хоча й від деяких відверто налаштованих на експансію Москви осіб лунало: "Для нас (Росії) краще хай переможе Порошенко, бо в такому випадку південь України не сприйме результатів виборів і вийде зі складу країни, тобто таким чином розширить кордони РФ". 


Озвучувались і такі фантастичні ідеї, що буцімто присутність у Чорному морі НАТОвських кораблів пов’язана не з військовими навчаннями, а з підготовкою військового перевороту за чилійським сценарієм, в результаті якого Порошенко має стати кимось на кшталт українського Піночета.


Та ось Зеленський стає переможцем, лунають його перші заяви. Серед них і заяви стосовно українсько-російських відносин, в яких він декларує курс на реальний захист національних інтересів України. 


І тут же зі сторони Росії на нього почала сипатись критика у буцімто небажанні йти на діалог, то у продовженні зовнішнього курсу України попередників.


Аналізуючи висловлювання російської сторони, можна зрозуміти, що вибудовування нормального діалогу з Україною, є можливим лише за повної відмови української держави від будь-яких спроб відстоювання своїх інтересів як суб'єкта міжнародних відносин, та повної інтеграції України до простору так званого "русского мира".


Повертаючись до наших президентських виборів, можна ставити наступне питання: або Зеленський не виправдовує очікування російської сторони, або так звані політичні експерти не розбираються у реальних настроях і запитах українського суспільства. 


Особисто моя думка схиляється тут до останнього. 


І таке переконання сформувалося у мене як під впливом інформпотоку з російських ЗМІ, так і від спілкування із самими пересічними росіянами. 


Для більшості з них, важко усвідомити, що якщо українці не задоволені нинішнім керівництвом країни, то це зовсім не означає, що вони (українці) хочуть аби на їх землі за кримським сценарієм прийшли "зелені чоловічки". 


Та і взагалі різниця у мисленні і світосприйнятті досить відчутня. Це проглядається і в побутових розмовах на міжнародні теми. 


Багато росіян є носіями антизахідних, а точніше кажучи, антиамериканских настроїв. 


Зрозуміло, що цей фактор обумовлений державною пропагандою, при чому в більшості випадків нагнітання цих настроїв йде не прямо, а завуальовано, особливо через гумористичні програми на ТБ і радіо.


Мало хто із сучасних представників російського гумору не зобразить звичку представників західної цивілізації жити згідно чітких соціальних норм як якісь недолугість і лоховство.


В той же час російське хамство і зловживання алкоголем зображуються як такі "богатирські звитяги непереможного у своїй дикості народу". 


Не можу й обійти увагою такий аспект, як відношення до кримінального світу в Росії. 


У російської молоді є популярним жити кримінальними поняттями з усіма витікаючими із цього наслідками. 


Що й сказати – різні ментальності різних народів, котрі з кожним роком проживання в різних країнах все більше себе проявляють. 


Моя особиста думка, що названі розбіжності є неабияким плюсом для нас. 


Яскравим прикладом такого плюсу став розрахунок російських спецслужб щодо проекту "Новоросія" від Харкова до Одеси. Південь та більшість сходу, на які вони так розраховували, не прийняв "Новоросію".


Тим часом, повернемось до поточного політичного процесу в Україні. 


За результатами парламентських виборів, команді, яка стоїть за Зеленським, вдається самостійно сформувати парламентську більшість, зробити необхідні призначення в уряді, і тим самим зосередити у своїх руках як виконавчу, так і законодавчу владу. 


І тут для нової владної команди постає дуже складна задача: переломити у внутрішньо економічному плані ситуацію стагнації на ситуацію потужного зростання, а в зовнішньому плані – утвердити Україну, як реального суб’єкта міжнародних світових процесів. 


Ускладнюється ця ситуація як зовнішнім тиском – фактично неоголошена агресія з боку РФ, так і внутрішнім фактором – сильна корумпованість судових і правоохоронних органів, і чимала частина ресурсів української економіки знаходиться в руках олігархічних кланів. 


При тому, значна частина представників цих олігархів по суті являють собою п'яту колону Кремля. І всі ці чинники тісно пов'язані між собою.


На мою думку, чи не найпершими кроками нової влади повинна стати масова чистка в ключових рядах правоохоронних органах. Потрібно терміново прибрати з силових структур осіб, які є фактично підконтрольними олігархічним кланам.


Що ж до складової економічного росту, то всім зрозуміло, що Україні необхідний потужний приток іноземних інвестицій. 


В цьому ключі необхідно звернути увагу на торгівельні війни США і Китаю. Першими результатами цих подій стало те, що багато світових компаній вже почали пошуки варіантів перенесення своїх виробничих потужностей з території Китаю. 


Цим моментом нам необхідно скористатися, адже наявність дешевої робочої сили, особливо задіяної напівлегально за кордоном у нас є чималим ресурсом. 


Ну а щодо діючої промислових підприємств в Україні, таких як приміром "Мотор Січ", то головним питанням є пошук нових ринків збуту та ліній співпраці, особливо в оборонній промисловості. 


І тут би я на місці керівництва нашої держави, звернув увагу на доволі потужно розвинутого партнера США і явного суперника Китаю – Індію. Адже, будемо відверті: Китай і Росія все більше тяжіють до зближення, а то і до військового союзу в подальшому. 


Криза більшості країн старої Європи робить останніх занадто піддатливими до експансивних амбіцій Росії на західному напрямку.


Так що в даній глобально-світовій ситуації Україні просто необхідно, заради збереження власної державності, бути союзниками США, і фактично забезпечити останню своїм "потужним ударним молотом" в регіоні південно-східної Європи. 


Ну а в подальшому, реалізовуючи власні інтереси в східноєвропейському регіоні, рухатися до створення Балто-Чорноморського союзу, до якого можуть увійти: Україна, країни Балтії, Польща, можливо Білорусь, а також країни Кавказу, приміром, Грузія, Азербайджан.


Звісно, можливо торкаючись останньої теми, я дійшов дуже далеко вперед, адже наразі нашій державі належить вирішувати проблеми меншого, внутрішнього масштабу. 


Та, якраз, налагодження усіх менших і внутрішніх питань, має стати фундаментом для подальшого розвитку нашої держави в сучасному світі: бо ж якщо не ставити перед собою високі цілі, і не реалізовувати масштабні проекти, то нас чекатиме болотяна стагнація. А тому, браття українці, будьмо справжніми кріейторами, і тільки вперед!


Олександр Шумков, політв’язень



Олексію можна написати:


(писати російською мовою): 


172011, Тверская область, 


г. Торжок,


ул. Старицкая, д. 79, 


ФКУ ИК-4 УФСИН России по Тверской области, 


Шумкову Александру Сергеевичу 1989 г. р.



Олександр Шумков – український громадський активіст, військовослужбовець Збройних Сил України, народився 19 вересня 1989 р. в Одесі. Має вищу юридичну освіту. Олександр займався патріотичним вихованням юнацтва та працював над поширенням української мови на півдні України. З його ініціативи в низці населених пунктів Херсонської області проводились історичні лекторії, відкривались виставки на військово-історичну та краєзнавчу тематику. 


Особливу увагу у своїй роботі Олександр присвячував пропагуванню здорового способу життя серед молоді. У 2013-2014 рр. був активним учасником Революції Гідності.


У 2017 році Олександр був викрадений з території України. 


Він, як дізнавач військової прокуратури, їхав на зустріч із інформатором, який мав надати цінні відомості про постачальників наркотичних речовин з окупованих росіянами територій до Одеси і Дніпра. 


Неподалік від державного кордону, на місці зустрічі з інформатором, на машину у якій пересувався Шумков був скоєний напад. Олександр був знерухомлений ударом електрошокера і в непритомному стані вивезений на територію РФ. Шумков прийшов до тями вже на допиті в ФСБ.


Олександр Шумков отримав вирок 4 роки позбавлення волі загального режиму за участь у Правому Секторі. Відбуває "покарання" в ВК-4 м. Торжок, Тверська область






^ Догори | УКР | РУС
   Головна | Новини | Публікації | Колонки | Блоги
©2000-2015 "Українська правда"