| КОЛОНКИ |
18 травня – День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу... Але маємо конфлікт. І важливо тепер не те, як сильно ми прогнемо свою лінію в ньому (бо нам ще жити разом, країну будувати і Крим повертати), а те, з чим ми вийдемо з цього конфлікту.18 травня – День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу. В Україні спочатку указом президента, а потім і постановою парламенту офіційно встановлено відзначення трагічної події з 2014 року.
Водночас:
З 2014-го і щороку. 18 травня – Міжнародний день музеїв і відповідна "ніч музеїв". Заходи часто не обмежуються лише екскурсіями – організовуються концерти, святкові перформанси.
2017 рік. 18 травня в Україні – День вишиванки. Традиція відносно нова (з 2006 року), суто громадська (без офіційного затвердження), але популярна в народі. Велелюдні та веселі марші вишиванок і відповідні святкові заходи пройшли, мабуть, у всіх обласних центрах України.
2019 рік. 18 травня в Україні – День Європи. Є відповідний указ президента (від 2003 року), яким встановлено цю події на третю суботу травня. Від Києва до Одеси, від Маріуполя до Житомира, від Херсона до Луцька – по всій країні заплановані святкові заходи.
То а що з пам'яттю про жертви депортації, спитаєте ви?
Як же ж так?
Маємо конфлікт.
Як з нього виходити?
Відповідь у двох площинах:
Пам'ять про жертви зобов'язані вшановувати їхні нащадки (кримтатари) та можуть вшановувати інші просто небайдужі люди.
Саме можуть. Не варто вимагати від українців, які ще кілька років тому в кримтатарах вбачали загрозу (або й просто їх не бачили), сьогодні 100% розуміння.
Має бути органічний поступ. З року в рік дедалі більше місцевих громад самостійно та за власною доброю волею можуть обирати обмеження святкових/урочистих заходів і вшановувати натомість пам'ять жертв депортації. Ключові поняття тут: довіра, емпатія, гуманність, альтруїзм.
[BANNER1]
Релевантні у таких випадках (необхідності стимулювання збільшення вироблення певного продукту в публічному секторі) управлінські техніки мають застосовуватись обережно. Наприклад:
– Measure and Terror / вимірюй та тероризуй. Не годиться.
По-перше, цей інструмент у принципі має обмежену ефективність. По-друге, децентралізація в значній мірі ускладнила управління процесами в командно-адміністративний спосіб. Навіть, якщо з центру на периферію буде доведено відповідне доручення, місцеві не поспішатимуть його виконувати.
Для використання цього інструменту необхідні чітко визначені, наперед встановлені, добре прокомуніковані правила.
З одного боку, має бути розроблена бажана програма меморіальних заходів (утримання від святкувань, мітинг на площі, показ фільму, уроки в школах і т.п.), з іншого – розуміння органами місцевого самоврядування репутаційних бонусів або втрат від дотримання/недотримання цих правил.
Чому годиться лише частково? Бо правила не встановлені. Виконання не виміряно. Репутаційні втрати владних органів перед їхніми громадами мінімальні. Репутаційних бонусів взагалі немає.
Це той інструмент, який стимулює поведінку владних суб'єктів через створення умов конкуренції за ресурс.
Умовно, розробляється і фінансується державна програма (до речі, існує одна така програма по депортованим, але має обмежений функціонал). Кошти розподіляються або на підставі виконання наперед визначених дій/показників, або на підставі конкурсних алгоритмів (найбільше учасників, найкраща творча складова, переможці голосування і т.п.).
Чому годиться лише частково? Бо цей інструмент добре лягає на класичні сфери публічного менеджменту (освіта, охорона здоров'я). У випадку ж із вшануванням жертв депортації розрахунок лише на квазі-ринок може суттєво викривити результати та вихолостити моральну складову.
Тож ще раз. Маємо конфлікт. І важливо тепер не те, як сильно ми прогнемо свою лінію в ньому (бо нам ще жити разом, країну будувати і Крим повертати), а те, з чим ми вийдемо з цього конфлікту.
Хочу сподіватись, що вийдемо ми з нього, утворивши нову цінність взаємного розуміння і заклавши підвалини для згаданого поступу на наступні роки…
Арсен Жумаділов
Оригінальний текст взято з Facebook-сторінки Арсена Жумаділова
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.