| КОЛОНКИ |
Законопроект "Про міські агломерації" написано, але й міфів навколо створення агломерацій в Україні з'явилося чимало. Розвінчаємо найпоширеніші з них.Навколо створення агломерацій в Україні виникають і циркулюють чутки, а інакше кажучи міфи, розвінчання яких – мета цієї колонки.
Агломерації, іншими словами метрополії, – світовий уже не просто урбан-, а й економічний тренд. На 100 найбільших агломерацій світу (Мехіко, Нью-Йорк, Сеул…) припадає понад 30% глобального ВВП.
Як би ми не хотіли, але люди здебільшого прагнуть у міста.
І спосіб життя із фільмів, коли американець/француз/чи німець щоранку з невеликого містечка їде годину або й кілька на роботу у велике сіті, а ввечері – повертається назад , знайомий вже і нам, українцям. Взяти хоча б головного персонажа американського драматичного телесеріалу Метью Вейнера "Божевільні" ("Mad Men") Дона Дрейпера.
Так, це реалії міської агломерації – коли велике густозаселене місто об'єднується з навколишніми територіями (селами, містечками або й із іншими великими містами) і мають спільний ринок праці, трудові, соціальні, культурно-побутові та інші зв'язки.
З агломераціями – і тут я маю на увазі законодавчий бік справи – ми пройшли довгу дорогу: від суцільного несприйняття (аж до звинувачень у спробі зірвати реформу децентралізації) до цілковитої підтримки (законопроект про агломерацію підтримали 5 фракцій у парламенті, затвердив профільний комітет, підтримали Кабмін, Асоціація міст, є позитивний висновок експертів Ради Європи).
Отож, законопроект "Про міські агломерації" написано, але й міфів навколо створення агломерацій в Україні з'явилося чимало.
Розвінчаємо найпоширеніші з них.
Це головний і найбільший міф, який супроводжує всі розмови про створення агломерацій.
Поглинання/захоплення. Тобто пересторога: якщо, наприклад, навколо Києва буде створено агломерацію, то столиця поглине всі навколишні громади – і з карти України зникнуть такі населені пункти, як Бровари, Буча та інші. Іншими словами, голосу "малих" не буде чутно, "ядро" просто задушить їх у своїх обіймах.
Всіх зацікавлених закликаю – почитайте законопроект про міські агломерації. Самостійність усіх суб'єктів агломерації зберігається, залишається місцева рада, міський голова, їхні повноваження та ресурси.
Створення міської агломерації аж ніяк не передбачає ліквідацію населених пунктів чи припинення діяльності органів місцевого самоврядування тих громад, що стали учасниками міської агломерації.
Ба більше – усім потенційним учасникам агломерацій буде надано додаткові преференції. Основна з них – прирівняння в правах із містами обласного значення, а саме: 60% ПДФО залишатиметься в громад.
Іншої законодавчої моделі створення агломерацій в Україні навіть у проекті наразі нема.
Ми принципово вносили у законопроект формат "win-win". Навіть попри те, що чимало експертів, зокрема й іноземних, наполегливо радили передбачити також варіант "примусового" створення агломерацій, у документі все ж залишили лише паритетні й добровільні засади.
Насправді передусім це місцевим феодалам конче потрібна сільська земля, яка під великим містом є цінною.
Земельні ресурси в приміських зонах – ласий шмат для регіональних "князьків". Бо є не лише ресурсом, а й засобом надприбутків і політичного впливу. Коли ж ці території опиняються тільки в їхніх руках – це дає необмежену владу.
А от що людям, місцевим мешканцям, від цього?
Ні, я зовсім не збираюсь вас переконувати, що земля не потрібна містам. Це було би безглуздо. Звичайно, потрібна – насамперед для того, щоби залучити інвестиції.
Уявіть, є зацікавлений закордонний інвестор, який хоче збудувати завод чи фабрику. Звісно, йому потрібна велика територія і в межах міста ви її навряд чи знайдете. Такі земельні ділянки є в довколишніх селах та здебільшого поміж селами.
Тут ви можете здивуватися: навіщо селу, якщо воно має такі землі, "ділитися з містом"?
А тому, що інвестор не піде на голу землю – йому потрібні комунації: світло, вода, каналізація, транспортне сполучення, банально дорога тощо. І це може дати місто.
Я вже не кажу про землі за межами населених пунктів, якими на сьогодні розпоряджаються державні структури (держгеокадастри чи місцеві державні адміністрації). Очевидно, що ними ефективніше та в інтересах громад управлятиме агломерація.
Виходить, треба докласти спільних зусиль, щоб мати спільну вигоду. Але навіщо ж у цьому випадку агломерація? І тут ми логічно підходимо до наступного міфу.
Не так. І хочу це спростувати на прикладі польського містечка Гродзиськ-Мазовецький, про яке можна почитати в просторах інтернету.
Це таке собі містечко за 40 км від польської столиці – Варшави (і зараз, логічно, є частиною Варшавської агломерації).
Спочатку Гродзиськ-Мазовецький був зорієнтований на Варшаву – щоденна робоча маятникова міграція і все таке.
Але одного дня в місті вирішили змінити стратегію – створити умови, аби тут осіло більше людей креативних професій та інноваційних видів діяльності. Використали доступні європейські фонди, повністю змінили життєвий простір, перетворили місто на територію, привабливу для проживання.
Минув якийсь десяток років і ЗМІ пишуть: маятникова міграція практично припинилась, у місті немає безробіття, дуже низький рівень злочинності.
[BANNER1]Нетипово для агломераційних територій "другого" ярусу? Можливо, але це не унікальний випадок.
Як стверджують дослідники з Польщі та Німеччини, зараз кращу динаміку в залученні інноваторів та свого розвитку на нових технологіях демонструють саме середні та малі міста навколо великих міст-метрополій.
А тепер про те, до чого ми підводили у спростуванні попереднього міфу.
Річ не просто в ресурсах, хоча вони теж важливі, а вся сіль – у стратегічному плануванні. І в межах агломерації це логістично легко й доцільно зробити.
А ще це законні підстави швидко втілити в життя будь-який проект: не потрібно буде за погодженням кожного кроку оббігати мільйони державних інстанцій різних рівнів.
Як приклад агломераційного планування територій – метрополія Великого Парижа, яка об'єднала столицю Франції і навколишні 135 міст. При цьому Великий Париж розділений на 10 різних спеціалізованих економічних зон: наприклад, Дефанс – своєрідний бізнес-центр, Санкле – інноваційне містечко.
Агломерації неможливо створити штучно. Це вам скаже кожен фахівець з урбаністики.
Агломерації в Україні вже є. Це визнали навіть фахівці Ради Європи.
Тепер ці процеси залишилось лише узаконити. І зробити це мудро. А не спираючись на чутки, а якщо культурною мовою – міфи.
Любомир Зубач, спеціально для УП