Олег Петровець: Чому край офіційній дружбі України з РФ поклали лише зараз? Час, коли ми отримали змогу офіційно перестати називати Росію другом без жодних негативних юридичних наслідків для себе, настав

Ще з початку цього тижня однією з найочікуваніших політичних подій був розгляд Верховною Радою законопроекту "Про припинення дії Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією". Останній був ініційований президентом та зареєстрований у парламенті 3-го грудня поточного року.

Передбачити, яким буде результат голосування, в принципі, було неважко – 6 грудня депутатськими голосами законопроект підтримано. А от із розумінням того, чому даний крок зроблено тільки сьогодні, на п’ятий рік війни з Росією, у багатьох виникли проблеми.

Саме це питання активно обговорюється в суспільстві та ЗМІ. Саме воно найчастіше лунало при обговоренні законопроекту народними обранцями у сесійній залі. І, якщо відверто, з логікою тут не посперечаєшся.

Бо ж, дійсно, про яку дружбу співробітництво і партнерство взагалі могла йти мова усі ці роки, в той час, коли "друг" проливав кров наших співгромадян та розтерзував тіло держави?

Чому ж горезвісний "великий договір" не розірвали раніше?

Очікувано і цього разу український політикум не зрадив уже усталену традицію, і розділився на тих, хто кричить про перемогу і так званих "зрадофілів".

Аргументи перших зрозумілі – Росія ніякий не друг, тому обраний шлях непродовження цього договору піде нам тільки на користь, а головне – ніяк не зашкодить. А, зважаючи на черговий акт російської агресії проти України в морі, по-іншому вчинити Україна просто не мала права.

Натомість "зрадофіли" апелювали до наступного:

• українське політичне керівництво начебто відмовилося робити відповідальний крок і розривати цей договір один-два-три роки тому, коли це пропонувала опозиція;

• багато хто з депутатів посилався на те, що ще 6-го вересня Рада національної безпеки й оборони України підтримала пропозицію президента стосовно непродовження договору, 17-го вересня Петро Порошенко підписав відповідний указ, а вже 24-го вересня МЗС України надіслало Росії офіційну ноту про намір не продовжувати договір на наступні 10 років після 31-го травня 2019 року. Тому багато парламентарів заявляли, що не розуміють необхідності голосувати за аналогічний законопроект ще й у стінах Верховної Ради;

• Ну і, звісно ж, не обійшлося без використання улюбленої останнім часом багатьма політиками теми виборів, що наближаються. В даному контексті ініціювання президентом законопроекту про розірвання договору про дружбу з РФ саме зараз опозиційниками було подане як один з елементів передвиборчої кампанії чинного президента, яка неформально вже нібито розпочалась.

Цікаво, що деякі народні обранці навіть фактично повторили нещодавно озвучену заяву Путіна про небажання "брати участь у виборчій кампанії Петра Порошенка".

Але насправді при чіткому аналізі вітчизняного та міжнародного законодавства картина вимальовується дещо відмінна. Насправді, все куди простіше, аніж це може здаватися на перший погляд. І політика в саме такому рішенні, звісно ж, є, проте юридичної логіки набагато більше.

ДЛЯ ДОВІДКИ:

Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною та Російською Федерацією було підписано 31 травня 1997 року (набув чинності 1 квітня 1999 року після відповідної ратифікації ВРУ) терміном на 10 років.

В самому документі (стаття 40) зазначено, що його подальше продовження на наступні десятирічні періоди є автоматичним, якщо жодна зі сторін не заявить про своє бажання припинити його дію не менше ніж за шість місяців до закінчення чергового десятирічного періоду.

Згідно з договором, між Україною і Російською Федерацією закріплювався принцип стратегічного партнерства, визнання непорушності наявних кордонів, поваги до територіальної цілісності та взаємного зобов'язання не використовувати свою територію на шкоду безпеці іншої сторони.

Ну, по-перше, зрозуміло, що даний договір уже давно не виконується Росією, оскільки вона напала на Україну, анексувала частину нашої території, вчинила проти нас акт відкритої агресії в морі.

І не те, щоб він якось заважав нам нормативно, навіть навпаки – це ще один доказ порушення Росією усіх можливих норм і правил. І тут "зрадофіли" могли б запитати, навіщо скасовувати те, що не заважає?

В моральному плані офіційне визнання агресора другом для українців - наче ярмо уже багато років. А останні події в Азовському морі тільки зробили його ще важчим, ще непосильнішим, ще принизливішим.

Зняття цього ярма, а також чергова демонстрація своєї твердої позиції всьому світу – якраз і є той єдиний політичний момент, який варто вбачати у цьому випадку, коли Україна таки пішла на такий крок – не продовжувати договір.

Звісно, можна було би спробувати позбутися цього тягаря раніше, пішовши шляхом розірвання в односторонньому порядку.

Втім, це набагато складніший і ризикованіший в юридичному сенсі механізм. Адже відповідний спосіб в самому документі не прописаний, а Росія з легкістю могла б не визнати такого кроку України.

Крім того, як стверджують в українському МЗС, цей документ фігурує у кількох міжнародних судових позовах України проти Росії.

Ще цікавий момент: можливо хто не звернув уваги чи має коротку пам’ять, та першими пропозицію денонсувати окремі статті договору про дружбу запропонували саме росіяни – ще у січні цього року.

Тоді держдумівець Костянтин Затулін запропонував скасувати пункти договору, де країни визнають територіальні кордони один одного, адже вони закріплюють визнання РФ територіальної цілісності України, зокрема й щодо Криму.

Тому зрозуміло, що раніше розривати цей договір ми не могли. Юридично це була б програшна стратегія.

А пояснити необхідність голосування у Верховній Раді попри вже виданий указ президента і надіслану ноту МЗС до Росії чимось більш адекватним, аніж спробою політичного піару будь-кого, також не складно, якщо оперувати законодавством.

Так, відповідно до статті 106 Конституції України, президент України зокрема укладає міжнародні договори. Відповідно, ініціювання щодо розірвання чи припинення таких договорів – також сфера повноважень президента.

Пригадаємо, як прописано в самому договорі про дружбу з РФ (стаття 40), в разі відмови його продовжувати сторона, яка цього не бажає, має повідомити про це іншу сторону не пізніше, аніж за 6 місяців до моменту чергової автоматичної пролонгації.

І ми це зробили.

Одночасно до повноважень ВР належить ратифікація та денонсація міжнародних договорів України (стаття 85 Конституції України). А пункт 2 статті 24 Закону "Про міжнародні договори" каже, що коли парламент давав згоду на договір, то виключно у формі закону має бути оформлене і розірвання чи припинення цього договору.

Все дуже просто. Жодної зради – тільки встановлена законом процедура.

Як говориться у відомому афоризмі: час розкидати каміння і час збирати каміння. І цей час, коли ми отримали змогу офіційно перестати називати Росію другом без жодних негативних юридичних наслідків для себе, настав. Ми мали це зробити, і ми це зробили.

Олег Петровець, спеціально для УП