Українська правда

КОЛОНКИ

Саміра Аббасова: Не українці, не росіяни - "донецкие"
02.12.2018 09:00
Як формується нова політична ідентичність мешканців окупованих територій.

Схід України завжди відрізнявся своєрідною політичною культурою. Але після початку військового конфлікту і формування псевдодержавних утворень, так званих "ДНР" та "ЛНР", там почалося будівництво окремішньої політичної ідентичності.


Результати опитування фокус-груп серед мешканців окупованих територій, проведені Українським інститутом майбутнього у вересні 2018 року, показують: політична ідентичність жителів окупованих територій нині перебуває у стані кризи.


У першу чергу, це пов`язано із загальним відчуттям розчарування усім навколо, надто – результатами вторгнення Росії на цю територію у 2014 році. Наприклад, ось що пишуть учасники фокус-груп про свої очікування від подій 2014 року та те, чим все завершилося (цитати з відповідей опитаних):


"Мы тут, конечно, подобиделись на него [Володимира Путіна - прим. ред.], что не забрал…"


"В самом начале мы еще как-то верили, на что-то надеялись. Все так считали, что мы примкнем к России, но сейчас мы уже видим, что мы реально не нужны России".


"Мы мечтали, что мы будем вторая серия, но почему-то эта серия получилась не совсем такая".


Подібне розчарування діями Росії серед мешканців ОРДЛО зустрічається досить часто - вони поволі відходять від даремних надій на повторення кримського сценарію. Донбас не дуже потрібен Путіну. По-перше, там помирають російські солдати, і про значну кількість "двохсотих" рано чи пізно заговорить російська громадськість (бо, за оцінками українських спецслужб, таких вже близько 2 тисяч).


По-друге, зруйновані інфраструктура та економіка Донбасу потребують значних фінансових вкладень. І все це на тлі міжнародних санкцій. Жителі окупованих територій навіть крізь призму пропаганди розуміють, що їхні мрії про входження до складу "великої" і "потужної" Росії не справдяться. Тому вони, хоч і відносять себе до російського "братства", найгостріше відчувають свій "підвішений" стан.


Дуже гостро це питання постає, коли піднімається тема їхніх прав і свобод, адже частина пропагандистських проросійських гасел у 2014-2015 роках була присвячена саме "захисту прав російськомовних". Зараз же виявляється, що нічого з цього окуповані території не отримали, ба більше – стало гірше:


"У нас здесь нет гражданства, и, соответственно, нет гражданских прав. То есть мы получаемся бесправными. Как это не назови, а такое есть", – скаржиться один з опитаних у фокус-групах.


Саме тому формування "ідентичності росіянина" неможливе – належності до культурного поля "русского мира" недостатньо, а громадянами Росії вони не є.


Так звані "ДНР" та "ЛНР", у свою чергу, є надто слабкими, щоб мешканці визнали їх як легітимні держави. Тому, наприклад, серед суспільних проблем жителі ОРДЛО рідко згадують корупцію.


"Корупція може бути у державі. А вони не оцінюють "республіки" як держави", - пояснює експерт Українського інституту майбутнього Юрій Романенко. Ставлення до органів влади "республік" часто несерйозне, і навіть глузливе.


Чого варта лише ця цитата з фокус-груп: "Точно что Луганская цирковая республика. Концерты каждый день, даже не убирают они уже эту сцену".


Цікаво, що, за даними соціологічного опитування Мінінформполітики, проведеного у грудні 2017 року, лише 13% місцевого населення вважають себе "громадянами ДНР". При цьому цей показник лише погіршується, бо ще у 2016 становив 18%.


Щоб якось зібрати цю розмиту і невизначену політичну ідентичність докупи, Кремль вдається до простої і перевіреної тактики - створення міфічного образу зовнішнього ворога.


Якщо відштовхуватися від цього, то політичне самовизначення мешканця ОРДЛО виглядає приблизно так: "не українець, не росіянин, а той, хто проти… всього поганого і за все хороше". При цьому поганцями виступають не тільки "бандерівці", а частіше потужні міжнародні актори.


Звісно ж, титул головного "поганця" віддають Сполученим Штатам, що цілком відповідає загальному інформаційно-пропагандистському дискурсу Росії не лише на Донбасі, але й на глобальному рівні. В українському контексті фактор США часто представляють як закулісну гру, в якій Україна – це маріонетка або просто буфер, наприклад:


"А я считаю, что это планы американцев, и не вчерашние, и не позавчерашние, а давнишние. Потому что Советский Союз был для них давно врагом номер один. Они боялись и дробили, и дробили его. И всегда дробили его. Так что всё к этому и шло. А Порошенко поддержал".


"Это было задумано, уже давно было задумано, и так оно должно было идти, Америкой задумано. Украина просто как буфер между Россией и остальным миром, то есть ничего другого не могло просто быть".


Свою спільноту як повноцінного актора зі здатністю впливати на перебіг конфлікту мешканці ОРДЛО не бачать. Вони вважають себе "пішаками" у грі великих політичних сил. Ось одна з цікавих цитат, яка підтверджує цю тезу:


"Поэтому, когда руководство России и США найдут точки взаимных интересов, по которым они смогут договориться, и одним из пунктов этих интересов будет какое-то разрешение этой ситуации, то только тогда что-то изменится".


В цьому проявляється специфіка патріархальної політичної культури місцевого населення. Вони вірять не у себе як у ком’юніті, і навіть не стільки у держави та ідеології, скільки в окремих лідерів. Одним з таких популярних лідерів є Володимир Путін, якого вони сприймають як масштабного державника світового рівня:


"Президент [Володимир Путін - прим. ред.] мирового, скажем, масштаба, лидер, просто лидер, действительно, за которым пойдут люди".


Дуже часто ідеалізують навіть не Володимира Путіна, а місцевих загиблих ватажків. Мертві "герої" канонізуються, що є частиною процесу створення місцевого міфу:


"Его [Захарченка - прим. ред.] просто ликвидировали не как человека или политика, а как... Не то, что икону, а в нем была сконцентрирована надежда людей во что-то лучшее, что "вот, он" - каже один з опитаних і продовжує думку: Может, он и не решал, и, скорее всего, не решал, но он все это держал под контролем, и его нам уже так интерпретировали, что он наш человек, который нас выведет в светлое будущее. А теперь потеря тех идей каких-то. И светлого будущего".


Попри такі песимістичні настрої, ці люди не готові виїхати. На Донбасі нині лишилася найпасивніша частина населення, яка не готова переселятися до України, навіть якщо розуміють, що тут вони матимуть більший заробіток, права і можливості. Саме через це вони й досі відчувають "ностальгію" і дещо шкодують, що тепер все змінилося, що підтверджують, до прикладу, ці твердження фокус-груп:


"Тяжело изменилась жизнь, потому что, когда была Украина, была работа".


"Да. Но все равно домой тянет, хоть и война. Там мы никому не нужны, только дома, здесь".


Тому, якщо Україна прагне колись відновити контроль над цими територіями, варто не ховатися за виправданнями, а вести свою інформаційну політику на Донбасі, використати "точки доступу". Наприклад, більшість опитаних не дивляться українське телебачення, тому що контент для них не адаптований.


Говорити з мешканцями Донбасу потрібно зрозумілою для них мовою (російською) та у звичному дискурсі: тобто не атакувати "в лоб" жовто-блакитними ідеями, а розповідати про економічні переваги, права та можливості у випадку повернення до складу України.


Великі проукраїнські канали відмовляються розглядати жителів ОРДЛО як частину своєї цільової аудиторії. Тому рідко трапляються поодинокі російськомовні ресурси, що працюють на території України, але водночас викликають довіру у мешканців Донбасу.


У цьому контексті красномовною є дана цитата, яка чітко відображає вищеописану проблему:


"Пытался как-то анализировать, как-то сопоставлять, то есть уже отсеял чисто пропагандистские каналы - как украинские, так и российские. Очень неплохой "Новости Донетчины" в Краматорске. Этот сайт советую. Ребята дают объективную информацию, в Краматорске украинские новости Донецка".


Чому такий ресурс ("Новини Донеччини") лише один? Чому ми не хочемо доносити свою позицію Донбасу? Важливо тримати удар у цій інформаційній війні з Росією. І також впливати на політичну позицію мешканців окупованих територій.


Саміра Аббасова






^ Догори | УКР | РУС
   Головна | Новини | Публікації | Колонки | Блоги
©2000-2015 "Українська правда"