| КОЛОНКИ |
Можливість переходу до більш морального світу настає тоді, коли базові потреби людей задоволені.Мораль і політика – для українського вуха звучить як несумісні речі. В уяві постають хабарники, брехуни та бандити при владі. Щось змінити – це як боротися з вітряками, адже система вибудувана століттями.
Зрештою, і чи потрібна владі мораль, якщо це зробить її вразливою? А для утримання кордонів та впливу – будь-які засоби хороші. Переможців же не судять.
Спіральна динаміка – теорія, яка показує, що людська природа не фіксована, а постійно еволюціонує та створює нові моделі світу. Етапи еволюції маркуються кольорами.
Так от, представники української влади все ще "застрягли" в червоному полі. Це той світ, де найвищою цінністю є влада. Адже лише влада дозволяє задовільнити власні потреби, є єдиним джерелом багатства.
Ця модель ще добре чується в Україні, бо більша частина суспільства живе з психологією виживання: нікому не вірити; обманювати, щоб вижити; працювати не з професіоналами, а зі своїми перевіреними людьми; зневіра до сили закону.
Втім, ця модель приречена. Прогресивна частина людства з психологією творців, поширення "економіки довіри" у світі, самоорганізація громадян, краудтехнології (збір коштів чи єднання волонтерів під проекти), відкриті кордони, доступ до інформації вже демонструють ознаки бірюзового світу.
Один з трендів – львівські підприємці, громадські діячі, митці та науковці започаткували ініціативу Бієнале довіри. Мета – повернути звичку довіри в наше повсякдення.
Як голова Громадської ради при ДФС Львівщини та підприємець бачу, що можливість переходу до більш морального світу настає тоді, коли базові потреби людей задоволені.
Корінь проблеми – бідність. Важко бути моральним, коли голодний та малоосвічений.
Предметно, що львівська дискусія в Клубі Миру про мораль і політику хоч і починалася з філософських тем – завершилась висновком, що необхідно змінювати податковий кодекс. Ми все ще живемо за кодексом Януковича.
Пришвидшити реформи неможливо, але кожен з нас може докладатися до того, аби зміни відбувались, а уклад життя в Україні змінювався на краще. Що для цього потрібно?
1. Зміни починати з себе. Так навчав Ганді, до такого висновку приходить кожен, хто починає щось робити. У такий спосіб визнаємо, що ми керуємо своїм життям, а не Порошенко чи Тимошенко.
Це породжує відповідальність, критика перетворюється на створення рішень. Звідси і відповідальність за те, як голосуємо. Щоб прийняти відповідальне рішення – необхідно проаналізувати діяльність партії, кандидата і знати, чого від них вимагаєш.
2. Освіта. Андрей Шептицький, Любомир Гузар багато говорили про виховання народу. У родинах, школах закладається світогляд майбутнього покоління.
Педагоги – успішні фахівці, прикладні знання та свобода думати і творити – основи для нової школи. Освічену та вільну людину обманути чи залякати важче.
3. Думати своєю головою, розвивати критичне мислення населення. Мирослав Маринович прогнозує, що третя світова війна – це інформаційна війна.
Інформаційні бомби – фейки, тролі, боти, постправда. Боротьба не за тіла, а за свідомість. Вміння перевіряти, отримувати, управляти інформацією – важливі умови для самозахисту.
Підтримка політика залежить від того, які результати видають пошукові системи в перші дні. Люди радше голосують за тих, хто вже має підтримку. І це вже маніпуляція їхнім вибором.
4. Прості правила. Естонія показала приклад світу, коли прості правила в оподаткуванні зробили її лідером зі сплати податків у світі. Натомість складні та взаємозаперечуючі правила в концтаборах чи в радянській системі перетворювали людей на біомасу, яка нічого не вирішувала.
Прості правила для бізнесу, громадян, зрозумілі алгоритми прийняття рішень у владі, відкритість процесу вносять ясність, довіру, виконавчість, особисту відповідальність.
5. Візія майбутнього. Тут як і з цілями в житті чи як з управлінням кораблем: без картинки в голові – куди ми рухаємось, без цілі на карті, навігаторі, без надихаючих мрій – ніяк. То якою хочемо бачити майбутню Україну?
Не вірю в швидкі реформи, вірю в еволюцію. Це, на жаль, процес довготривалий. І нема готових рішень чи легких шляхів, у кожної країни, як і людини – шлях унікальний. Але "дорогу здолає той, хто йде".
Ігор Коць, громадський діяч, голова Громадської ради при ДФС Львівської області, голова ГО "Твій дім – Україна"
Спеціально для УП