Олег Петровець: Українське питання було мало не головним на зустрічі Путіна з Трампом. Чи гарна це новина? Дискусія про реалістичність пропозицій Путіна Трампу щодо Донбасу важлива. Але чому про Україну домовляються мало того, що без України, але й узагалі за нашою спиною?

Попри майже повну відсутність українського питання на прес-конференції за підсумками саміту Путіна і Трампа, наразі з’являється все більше і більше інформації про те, що Україна була чи не центральною темою закритої частини переговорів 16 липня в Хельсінкі.

Звісно, до підсумкової прес-конференції президентів США та Росії була прикута увага чи не всього світу.

Особисто також з цікавістю спостерігав за цією подією, затамувавши подих, в очікуванні інформації про якісь конкретні і, можливо, неочікувані рішення, адже відповідні прогнози були.

Але не так сталося, як гадалося. І, по-правді говорячи, найперше враження від публічної частини всього, що відбулося, можна описати досить коротко: про що це взагалі?

Коли ж починаєш поверхнево аналізувати не тільки сказане основними спікерами, але й перші реакції в суспільстві, напрошуються висновки, що насправді американський президент не зрадив собі, вчергове здивувавши світову спільноту та спровокувавши неабиякий галас у ЗМІ.

Та якщо зазвичай майже все, що вилітає з уст лідера США, викликає просто цікавість та гучні дискусії, то цього разу він, так би мовити, перевершив самого себе, і за це йому добряче дісталося на горіхи як від американців, так і від політичних еліт США та ЄС.

Більшість експертних оцінок зводяться до того, що події в Хельсінкі скидаються на один великий провал у політичній кар’єрі Дональда Трампа – висловити свою позицію щодо Криму не може, власним спецслужбам не вірить, розкритикований напередодні перед європейськими колегами "Північний потік-2" не так вже й засуджує, а Путіна називає "суперником у хорошому сенсі".

Дійсно, попри його намагання закріпити за собою імідж борця за економічні інтереси американців, меседжі політика в реальності вийшли такими, що говорять на користь американських можновладців, які ледь не напряму назвали чинного господаря Білого дому агентом Кремля, що прагне ослабити власну країну, розколоти ЄС та й загалом західний союз.

Інакше як розцінювати поради Трампа прем'єр-міністру Великої Британії Терезі Мей не йти на переговори з ЄС, а подати на них до суду? Як розцінювати скандальні заяви на саміті НАТО аж до погроз вивести США з Альянсу? Як розцінювати цю систематичну похвалу Путіну?

Чисто теоретично такий варіант можливий. Так, США – це не тільки президент. Хоча США і є президентською державою, проте є ще й парламент, а демократичні інститути країни занадто міцні, аби можна було так легко їх поламати.

Однак зіграти роль розкольника і завдати шкоди усталеним стосунками між державами західної коаліції теоретично американському президенту цілком під силу.

Але це все лише теорія. Що ж маємо на практиці?

Перед самітом Путіна-Трампа я неодноразово говорив, що тема втручання Росії в американські вибори стане однією з найсильніших на цій зустрічі, і що, скоріш за все, все це буде схожим на таку собі "таємну спецоперацію з порятунку президентства Трампа".

Що ж, ці прогнози справдилися повною мірою. Американський президент заявив: немає підстав вважати, що Росія втручалася в перебіг президентських виборів у США 2016 року, аби допомогти йому перемогти.

Більше того, Дональд Трамп фактично сказав, що більше вірить Путіну в цьому питанні, аніж власним спецслужбам. Це спровокувало просто шалений скандал у Конгресі, перед яким Трампу довелося виправдовуватись уже на наступний день.

Пізніше розкритикований політик заявив, що просто обмовився і цілком довіряє американським спецслужбам. Але, як-то кажуть, коні вже поїхали.

Найбільше нас цікавило те, яким чином під час цієї зустрічі звучатиме тема України. Хоча в публічній частині української тематики було вкрай мало, проте я від самого початку був переконаний, що в закритій українське питання було одним з головних – якщо не найголовнішим узагалі.

А коли спочатку з’явилася інформація про заяву Путіна щодо домовленості з президентом США про нові способи врегулювання української кризи, які спершу потрібно "опрацювати на експертному рівні", а зовсім нещодавно – стосовно пропозиції Путіна провести референдум на Донбасі, сумніви розвіялися зовсім.

До слова, з публічних заяв українських політиків можна зрозуміти, що і для них така інформація стала справжнім шоком. Офіційний Київ навіть вимагає відповідних пояснень щодо цього моменту.

Ще надзвичайно цікавий момент: у "ще теплому" інтерв’ю одному з іноземних видань Путін заявив, що НАТО розширює свою присутність у тих районах, у "яких бути не повинно". Його турбує можливий вступ України і Грузії до Альянсу або ж їхня співпраця за прикладом Польщі та Румунії.

"Це становить пряму загрозу нашій безпеці. Просування інфраструктури НАТО до наших кордонів становитиме для нас загрозу, і ми будемо ставитися, звісно, украй негативно", – пояснив він.

Як на мене, ось він – один з основних предметів політичних торгів, який міг звучати на переговорах. І, на жаль, я більше схиляюся до думки, що для України таке обговорення, у випадку якби воно відбулося насправді, мало б не надто позитивні наслідки в контексті перспективи членства в НАТО.

Адже у впевненого і категоричного Трампа, президента країни, яка робить чи не найбільші фінансові внески в бюджет Альянсу, дійсно можуть бути певні інструменти, аби впливати на цей момент.

Щодо Криму. На перший погляд, дійсно, Трамп нічого не "здав", принаймні під час публічної частини саміту. Проте відсутність прямої критики за анексію півострова наштовхує на думку, що та сама "мовчазна згода", якої так побоювались експерти, таки досягнута.

Ну і останнє: дискусія про реалістичність пропозиції Путіна по Донбасу, її прийнятність для різних сторін, а особливо для України, можливі наслідки тощо, звісно, важлива і заслуговує на окрему увагу.

Проте наразі найгарячішим залишається питання про те, чому про Україну домовляються мало того, що без України, але й взагалі за нашою спиною?

Тож з нетерпінням чекатимемо офіційних роз’яснень від Білого дому, які, зважаючи на неординарність політичної особи Дональда Трампа, який може запросто "обмовитись" у стратегічних речах на переговорах надзвичайно високого рівня, може бути цілком неочікуваною.

Враховуючи це, а також спонтанне і поспішне запрошення Путіна на зустріч до США восени, далі обов’язково буде.

Олег Петровець, спеціально для УП