| КОЛОНКИ |
Постійне розширення і звуження владних повноважень відкинуло на другий план основне завдання Конституції. Вона має відповідати потребам суспільства, а не чергового президента України.Тема нової Конституції буде ключовою на наступних президентських перегонах. Уже пролунали перші заяви про необхідність зміни Основного закону.
Однак зверніть увагу: все це – розмови про майбутні повноваження тієї чи іншої посадової особи. І ні слова про те, що в центрі глибокої розмови про нову Конституцію мають бути потреби Людини.
Інституційна криза
2019 року Україна обирає іншого президента, далі – інший парламент. Це вихідний пункт для ґрунтовної дискусії про нову Конституцію.
Нинішня ситуація – це гостра інституційна криза. Держава перебуває на грані законодавчого розпаду.
Це складна і небезпечна проблема. Я глибоко переконаний, що легкі і прості відповіді на актуальне і складне питання відродження української Конституції, які сьогодні лунають з вуст окремих політиків, є всього лише популізмом і безвідповідальністю.
І я вважав за необхідне звернути увагу на це саме 16 липня – у 28-му річницю проголошення Декларації про державний суверенітет України. У Софії Київській перед журналістами з різних регіонів України, політичними експертами і представниками дипломатичного корпусу я мав публічний виступ про зміст і шлях майбутнього конституційного процесу.
Що ми маємо сьогодні? Політичне і правове невігластво політиків призвело до того, що сьогодні Конституція України перебуває в напівмертвому стані.
Постійне розширення і звуження владних повноважень відкинуло на другий план основне завдання Конституції. Вона має відповідати потребам суспільства, а не чергового президента України.
Так, українське суспільство давно вже переросло і державу, і Конституцію. Після 2014 року суспільство зробило великий крок вперед, а держава зупинилася у своєму розвитку.
Держава і людина існують відокремлено, не відчувають потреби один в одному. Саме тому ми повинні подолати розрив між ними, організувати владу під потреби людини.
Натомість сьогодні маємо вдосталь лише тих, хто прагне отримати владу. І зовсім мало тих, хто здатен її організувати в інтересах людей.
Постійні конфлікти між новими і старими органами влади виходять за межі здорового глузду.
В інтересах людини не працюють як передбачені Конституцією органи, такі як Національний банк України, Антимонопольний комітет, Фонд державного майна тощо, так і непередбачені – НАБУ, САП, ДБР, на які великі надії покладає і українське суспільство, і наші міжнародні партнери.
Роздвоєність виконавчої влади лише збільшує присутність держави там, де її взагалі не повинно бути. І всі розуміють, що водночас її не вистачає там, де вона необхідна. Доповнює цей діагноз занепаду і кризи також проблема центру і регіонів, які не чують і не розуміють один одного.
Конституційний акт і перезаснування держави
Латати конституційні дірки – справа марна. Уявіть собі: у вашому будинку рухнули стіни, а ви намагаєтеся поставити новий дах. Ми маємо звести нову будівлю.
І починати треба з Основного закону – іншого суспільного договору, де центральною фігурою буде Людина. Він має стати фундаментом держави, яка потребує перезаснування.
Усе це доведеться робити за об’єктивно надзвичайно складних умов. Рухатися вперед в умовах внутрішніх і зовнішніх викликів. Рухатися вперед в умовах війни.
Адміністративна рівновага, закладена в 1996 році, нині зруйнована. За цей час Конституцію розтягнули в такий шпагат, що перш ніж відповісти на питання змісту, маємо з’ясувати питання шляху до нього.
Сьогодні всі наявні пропозиції щодо можливих змін суперечать самій Конституції, є нелегітимними і юридично нікчемними.
Отже, перш за все, ми маємо чітко розуміти механізм ухвалення нового Основного Закону. Розробка нової Конституції потребує спільних зусиль у трикутнику: президент – парламент – громадськість.
Завдання парламенту і президента – створити і дотримуватися правової рамки процесу. Завдання громадянського суспільства – сформувати замовлення політикам на іншу Конституцію, вкинути в дискусію свіжі ідеї, підтягнути саму державу до значно вищого рівня розвитку, на якому перебуває суспільство.
За таких умов нас неминуче очікує перехідний період (до 3-х років). Новий парламент має ухвалити Конституційний акт, що буде відповіддю на питання, яким шляхом ми йдемо до нової Конституції.
Конституційний акт покладатиме зобов’язання на президента організувати і провести конституційний процес. Бо тільки глава держави як гарант дотримання Конституції може стати архітектором такого важливого будівництва.
А обов’язок парламенту полягатиме в ухваленні нової Конституції у визначені терміни.
Я готовий взяти на себе цю відповідальність. Разом з однодумцями ми створюємо робочу групу, яку очолить відомий юрист Володимир Шаповал. До кінця 2018 року проект Конституційного акту буде винесений на загальне обговорення в рамках передвиборчої кампанії.
Роман Безсмертний, спеціально для УП