| КОЛОНКИ |
У Києві пожвавилися розмови про стратегію реінтеграції окупованих територій. Однак форма і логіка речей, які пропонуються, підтвердили дуже просту істину: Київ абсолютно відірваний від реальності на Донбасі.У Києві пожвавилися розмови про стратегію реінтеграції окупованих територій. Сама по собі це дуже правильна ініціатива. Велика рідкість, коли в нас до чогось готуються наперед, а не реагують по факту.
Однак форма і логіка речей, які пропонуються, підтвердили дуже просту істину: Київ абсолютно відірваний від реальності на Донбасі.
Коли я в 2015 році приїхав у Донецьку область, у мене з’явилося дивне відчуття, ніби я пішов під воду. Незважаючи на хороші контакти в парламенті, Кабміні і з журналістами, я зіткнувся з тим, що абсолютно нікому не була цікава інформація про реальний стан справ.
Єдина інформація, яка викликала інтерес, – це бойові дії. Ні переселенці, ні інфраструктура, ні погляди місцевого населення, ні покарання сепаратистів – все це абсолютно не було цікаво.
Я постійно аналізую ініціативи уряду чи Верховної Ради, і, за рідкісним винятком, це все просто відірвано від реальності. До цих усіх старань у мене є тільки одне зауваження: може, реінтеграцію треба почати з підконтрольної території, а не відразу з окупованої?
По пунктах.
Є кілька базових речей, які піднімаються в розмовах про реінтеграцію Донбасу: інформаційна робота, колаборація, відновлення інфраструктури й економіки регіону.
Інформаційна робота на підконтрольній території – провалена. Не важливо, куди добиває сигнал на окуповану територію, важливо, що вже на підконтрольній території за чотири роки не створено інформаційного простору.
Докази? Будь ласка: згідно з дослідженням німецького аналітичного центру Zois, 30% вважає конфлікт результатом втручання Заходу, 23% – що це місцева реакція проти київської влади, а 10% – що винна Україна.
Цікаве і ставлення до інших українських пріоритетів – вступ до ЄС – проти 72%, НАТО – проти 82%. На додачу 71% не довіряє українським медіа. То чи існує інформаційна політика, інформаційний простір на підконтрольному Донбасі?
Колаборація – окрема велика історія. Що сталося з колаборантами після відновлення української влади? Давайте подивимося. Як справи у Штепи? Як справи в нового мера Покровська Требушкіна, який возив допомогу "Беркуту" на Майдан і чиї партнери вішали прапори "ДНР"?
Як справи в інших мерів, які безпосередньо або опосередковано організовували референдуми? У директорів шкіл? У директорів заводів, які ремонтували техніку сепаратистів?
[L]Справи чудово.
Більшість мерів-колаборантів були переобрані завдяки чесним виборам, які провели в 2015 році.
Директори шкіл і заводів почувають себе нормально, більшість кримінальних справ по них розвалилися, і вже навіть можна починати розказувати, що вони думають про те, хто винен у війні.
Може, потестувати норми майбутнього закону про колаборантів на цих людях?
Може, хай вони отримують амністії, здійснюють покаяння тощо?
Бо саме так усе буде і з повернутими окупованими територіями.
Іноді мені здається, що це ми були змушені стати колаборантами, бо не мали на кого міняти ні цих мерів, ні цих директорів. І це об’єктивна реальність.
Ми вже сьогодні маємо визнати: або відразу туди привеземо тисячі підготовлених кадрів, або буде тільки амністія без жодного покарання за колаборацію. А тому стратегія не про те, як ми кого будемо карати, а про масову підготовку кадрів.
Про інфраструктуру та економіку взагалі мало що говорити. На рахунках Донецької області зависли мільярди коштів, і, може, добре, бо ніхто їх не розікрав. Але і проблиски майбутнього Сингапуру ніхто не бачить.
Я постійно шукаю в різноманітних стратегіях реінтеграції один простий пункт – створення робочих місць. І майже ніколи ніякої конкретики по цьому я не зустрічав.
А це і є питання номер один, ключ до лояльності місцевого населення. Набагато важливіше, ніж сигнал наших медіа на окупованій території, сигнал, який по контенту нічого не несе.
Підсумовуючи, хочу сказати кілька простих тез:
– Реінтеграцію треба починати з підконтрольних територій, а не з окупованих. Бо успіх тут буде успіхом там. Це один регіон, одні цінності, одні люди.
– Відірваність від реалій – найбільше зло. Невизнання об’єктивної реальності буде мати наслідком розбиту голову.
– Реінтеграція Донбасу має бути горизонтальним включенням його в Україну. Це означає, що тут у Києві, на міжнародних форумах, на фестивалях, на круглих столах ми маємо бачити представників регіону. І навпаки на всіх заходах в області має бути присутня вся Україна.
Повний текст читайте тут.