Олександр Банчук: Фіаско міністра Петренка У нас не існує органу, що може об'єктивно встановити факти злочинів, вчинених у місцях несвободи. У політиків один вихід у такому випадку – і він політичний. Звільнення або відставка!

24 квітня Конституційний Суд ухвалив рішення, яким визнав неконституційними положення Кримінального процесуального кодексу щодо утворення в структурі Мін’юсту слідчих підрозділів для розслідування злочинів, вчинених у пенітенціарних установах.

Причиною такого рішення стало ієрархічне підпорядкування слідчих посадовцям Міністерства юстиції.

Ця модель не здатна забезпечити незалежне розслідування злочинів, вчинених проти осіб, які перебувають у пенітенціарних установах з системи Мін’юсту.

Неконституційні положення Кодексу втратять чинність 25 липня, а Верховна Рада зобов’язана за цей час привести законодавство у відповідність до цього рішення.

Не часто в нашій новітній історії стаються подібні випадки швидкого виправлення системних помилок, допущених політиками.

Ця історія розпочалася 21 грудня 2016 року, коли народні депутати з "Народного фронту" підтримали важливий для судової системи закон про Вищу раду правосуддя. Головною умовою такого голосування було запровадження цим законом пенітенціарних слідчих.

Тоді і зараз представником "Народного фронту" в уряді є Павло Петренко, і у випадку голосування за закон йшлося про бажання міністра юстиції Петренка мати власний орган слідства в досі цивільному, не мілітаризованому Мін'юсті.

Все для того, щоб позбавити інші структури можливості контролювати його діяльність.

Громадськість відразу виступила проти такого закону. Він створював умови правового колапсу в розслідуванні злочинів у місцях несвободи. Підвищував ризики покривання злочинів, вчинених працівниками кримінально-виконавчої служби – бо розслідування проводитимуть слідчі цієї ж служби.

Порушувалися принципи незалежного й ефективного розслідування катувань у місцях несвободи: такі принципи визначені в рішеннях ЄСПЛ і рекомендаціях Європейського комітету з питань запобігання катуванням. Також обмежувалася підслідність НАБУ.

Представники громадськості вимагали змінити відповідний закон, а від міністра юстиції – тимчасово утриматися від створення слідчих підрозділів пенітенціарної служби.

Відповідь Мін’юсту не забарилася – вже 31 грудня 2016 року, коли в нашій країні мало хто працює, з’явилася офіційна позиція відомства у стилі "все хорошо, прекрасная маркиза…".

Згідно з цією заявою міністерства, тільки створення таких підрозділів дозволить оперативно реагувати на вчинення злочинів у місцях несвободи, а також ефективно здійснювати заходи з попередження злочинності в цих установах.

Також звернули увагу на "консультації з нашими міжнародними партнерами та міжнародний досвід" у цьому питанні. А "слідчі підрозділи Державної кримінально-виконавчої служби будуть сформовані протягом січня та лютого місяців 2017 року".

Згодом виявилося, що ніхто з міжнародних партнерів не знав про цю ініціативу міністерства, а відповідного досвіду в демократичному світі не існує.

Також було повністю не виконано обіцянку про створення підрозділів за перші два місяці 2017 року. Вже минуло півтора року від ухвалення неконституційного закону, а слідчі підрозділи пенітенціарної служби ще повністю не сформовані і не розпочали повноцінну діяльність.

Катастрофічні наслідки цього рішення з’явилися швидко. Вже влітку 2017 року відбулося масове побиття осіб в Одеському СІЗО як акції залякування з боку пенітенціарної служби – і ніщо не могло цьому запобігти. А на практиці не існує органу, що може об'єктивно встановити факти злочинів, вчинених у місцях несвободи.

Рішення Конституційного Суду про неконституційне утворення таких слідчих підрозділів є яскравим прикладом того, яким може бути наслідок необґрунтованих рішень і законів, ухвалених всупереч позиції громадськості. Ще й таких, які не відповідають європейським стандартам.

Уряд з подачі міністра юстиції і згоди парламенту витратив мільйони гривень платників податків на реалізацію рішення про пенітенціарних слідчих, яке згодом визнано неконституційним. І за ці витрати повинен хтось відповісти.

Сам міністр Петренко нещодавно запропонував з особистого майна слідчих і прокурорів стягувати шкоду, завдану обшуками, проведеними всупереч вимогам закону.

"Оригінальна" пропозиція. А як бути з політиками, які, всупереч експертним позиціям, домагаються ухвалення і реалізації неконституційних рішень?

У політиків один вихід у такому випадку – і він політичний. Звільнення або відставка!

Але є щось, що неможливо обрахувати в грошах, – втрачені через помилкові рішення міністра життя та здоров’я громадян, які перебували в місцях несвободи, а також їхня віра у справедливість.

Олександр Банчук, експерт Центру політико-правових реформ