| КОЛОНКИ |
Мережування провайдерів правової допомоги та єдині стандарти якості її надання – те, що переконає громадян вирішувати правові проблеми у правовий (а не інші) способи.Сотні тисяч громадян в Україні сьогодні стикаються з потребами захисту власних прав. У таких ситуаціях вони намагаються або діяти самостійно чи через знайомих, або звертаються по правову допомогу.
Звертаються рідше до комерційних, частіше – до некомерційних провайдерів правової допомоги. Але всім у цій грі бракує взаємодії та єдиних правил.
Громадські ініціативи та державні установи надання безоплатної правової допомоги працюють з тими, хто її потребує. Іноді це діяльність, як в інтернет-провайдера – користувачам лише надається доступ до "інтернету правових знань", а далі – вже якось самі.
Іноді ж це повноцінна, як у комерційному світі, консультація та супровід. При цьому суб’єкти, що надають правову допомогу, не завжди знають одні про одних, тим паче про них не завжди знають "клієнти".
Виникає потреба переадресування клієнтів у мережі безоплатної правової допомоги для більш спеціалізованого її надання, для забезпечення територіальної доступності, оперативності та своєчасності такої допомоги.
Крім того, "клієнти" мають право очікувати єдиних стандартів отримання правової допомоги, і саме держава повинна сформувати таку політику.
Особливості проблематики та клієнтів
Існування поряд з державною системою безоплатної правової допомоги мережі громадських організацій, які виконують подібну функцію, пояснюється їх "соціальною" спеціалізацією.
Часто стартом діяльності таких організацій є суспільний виклик, відповідний запит на їхні послуги.
Яскраво це проявилось після початку бойових дій на території України і, як наслідок, виникнення низки правозахисних організацій, які надають правову допомогу на громадських засадах військовослужбовцям та особам, що брали участь у бойових діях.
Аналогічна ситуація з внутрішньо переміщеними особами. Початок анексії Криму, бойові дії на території Донецької та Луганської областей зумовили виникнення таких громадських організацій.
Також в Україні довгий час існують правозахисні організації, які стали символом верховенства права, а їх діяльність не пов’язана з соціально важливими подіями.
Як приклад, Українська Гельсінська спілка з прав людини, яка є найбільшою асоціацією правозахисних організацій України та об’єднує 29 правозахисних недержавних організацій, метою діяльності яких є захист прав людини.
Можна виділити і Громадську спілку "Мережа правового розвитку" як коаліцію громадських організацій, які розвивають територіальні громади через надання безоплатної правової допомоги, та Всеукраїнську благодійну організацію "Українська фундація правової допомоги".
Остання не лише надає безоплатну правову допомогу, а й працює над забезпеченням доступності правової допомоги та простоти процедур її отримання, створення умов для системного діалогу між основними партнерами у сфері надання безоплатної правової допомоги.
Чимало інших громадських організацій також надають первинну і вторинну правову допомогу, соціальне навантаження мають і юридичні клініки, і окремі юридичні компанії.
Дедалі більше спроможності поступово здобувають об’єднані територіальні громади, для яких розвивається проект громадських радників.
Важливість мережування
Мережу провайдерів надання правової допомоги в країні складають:
– державна система безоплатної правової допомоги: Координаційний центр з надання правової допомоги, регіональні центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги, місцеві центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги та бюро правової допомоги;
– "загальні" громадські організації, зокрема мережа хабів громадянського суспільства;
– "спеціалізовані" громадські правозахисні організації, зокрема Мережа правового розвитку та Фундація правової допомоги;
– юридичні клініки.
Якщо узагальнити цілі зазначених організацій, то всі вони спрямовують свою діяльність на забезпечення прав людини. Однак не завжди роблять це в однакові способи.
Зважаючи на це, важливим є мережування провайдерів правової допомоги, що сприятиме і посиленню правової спроможності територіальних громад.
Це не тільки покращить реальний доступ до правосуддя, а й стане новим поштовхом для розвитку правозахисних організацій при об’єднаних громадах.
Потреба в єдиних стандартах якості
Мережування правозахисних організацій, сприяння їх співпраці та посилення ними один одного потребує того, щоб усі грали в одну гру і бажано в одному матчі.
Тобто потрібно створити єдині стандарти якості надання правової допомоги.
Це як у лікарні, де є різні лікарі, і лікування від кожного з них має свої особливості, однак для пацієнта важливо просто видужати.
Завжди потрібен хтось з володінням загальною картиною здоров’я пацієнта, адже інакше один лікар стане лікувати лише "свою" хворобу. Тому й потрібні стандарти й управління якістю лікування.
Крім того, потрібні орієнтири для розвитку організацій з надання правової допомоги при і для об’єднаних територіальних громад.
Потрібні нові моделі фінансування їх діяльності та модель визначення потреб доступу до правосуддя, узагальнення правових проблем, випрацювання рішень системних проблем у сфері правосуддя.
Ці всі завдання легше вирішити тоді, коли провайдери мережуються, і є єдина державна політика забезпечення доступу до правосуддя.
Вважаю завданням Директорату Мін'юсту саме вироблення такої політики, сприяння мережуванню некомерційних провайдерів та розробку єдиних стандартів надання правової допомоги.
Віримо, що звичкою громадян у правовій державі повинно стати вдавання до правових (а не інших) методів вирішення правових проблем.
Саме така звичка кожного розширить територію справедливості в державі.
Саме для формування такої звички мережуються провайдери правової допомоги.
Владислав Власюк, генеральний директор Директорату з прав людини, доступу до правосуддя та правової обізнаності Мін'юсту
Спеціально для УП