Українська правда

КОЛОНКИ

Dorje Batuu: Запуск Falcon Heavy. Як це було
07.02.2018 13:30
Було багато проблем. Як на етапі розробок і креслень, так на етапі виробництва і випробувань. Але ми знали, що ракета злетить у будь-якому разі, за будь-яких обставин.


Чесно. Ми до самого кінця не знали, чи відбудеться запланований старт Falcon Heavy. За пару годин до призначеного часу, на висоті 2,5 – 4 миль сила вітру з напрямком SE зросла до 21mph, що для ракети з такою конструкцією являється критичною межею. Найстрашніше було те, що повітряна маса була різної щільності і пориви були досить сильні.


Було багато проблем. Як на етапі розробок і креслень, так на етапі виробництва і стендових випробувань. Зокрема датчики, котрі робили ми, на етапі збирання спочатку показували різні показники при –30, 0 і +130 градусах, а мали б показувати один і той самий. Потім, після лазерного зварювання їх забирало вгору, або вони взагалі не відповідали. Потім треба було добитись, аби вони показували питомий показник у вакуумі. І щоб цей показник був у рамках. Більше – брак. Менше – брак. Навіть ті, що коливались близько до гранічної межі я відбраковував. Перфекціонізм, звісно, і мудохатись треба було більше, розрізаючі юніт знову і знову, але я про це не шкодую.


Головне, ми знали, що ракета злетить. Злетить у будь-якому разі, за будь-яких обставин. Бо десять тисяч інженерів, проектувальників, випробувачів, десять тисяч по усій країні, протягом п‘яти років працювали над цією ракетою. В нас була мета. Не факт, що ми на етапі виробництва її усвідомлювали. Можу сказати за себе – я просто робив свою роботу, не особливо задумуючись над тим, наскільки глобальною вона може бути. Я просто приходив вранці у лабораторію, вбирав захисний халат, захисні окуляри, і антистатичний браслет, і фігачив зранку до вечора, або з дня до ночі, у залежності від зміни. Те, в що цю роботу буде вкладено побачив і усвідомив вже набагато пізніше.


Напевно, по справжньому я це усвідомив рівно за півхвилини до старту.


У нашому маленькому Командному центрі, всупереч усім строгим правилам, понапхалось з п‘ятьдесять чоловік. Сиділи за своїми місцями тільки я, #Франческа, професор Рассел, і у своїх кабінках #Трейсі і старший офіцер Баррел. І навіть до них у кабінки напхалось стільки народу, що там стало нічим дихати.


Ну ми сиділи, бо ми мали там сидіти за протоколом. Решта стояли. Народу було так багато, що усі стояли як оселедці у бочці. Сара #МакКарті майже висіла в мене на шиї. Поряд, на моєму правому плечі сидів заступник командувача, полковник Уолтон. У коридорі стояли ті, кому не вистачило місця всередині.


В нас було одинадцять технічних каналів – п‘ять зі стартового майданчика, два з ЦУПа у Флориді, два з ЦУПа у Ґоторні, один з Г‘юстону, плюс трансляція. Ми бачили, як все розгорталось на наших очах. Стурбовані переговори метеорологічного посту і FCR на Флориді, перемовини майданчика LC39A з Ґоторном і гомін центрального зала, де зібрались працівники SpaceX.


А потім був старт.


Чесно, мені важко передати те, що відбувалось з нами. Ми були тільки спостерігачами, але ми сиділи за своїми станціями і було таке враження, що ми також беремо участь у керуванні стартом.


А коли зазвучала музика Боуї, ми заплакали. Я, Франческа і Сара, котру придавили так, що незрозуміло було, від чого вона плаче – чи то від незручної пози, чи то від того, що її любий сержант Маковскі був у цей час на посту, а не поряд з нею. Навіть вусатий еротоман, любитель журналу Playboy, старший офіцер Баррел, змахнув сльозу на стоящего поряд командувача, полковника Ґвінна. Словом, це був якийсь масовий психоз – по технічному каналу ми бачили ЦУП у Ґоторні, де не тільки плакали, але й стрибали, несамовито розмахуючи руками, як на рок-концерті. Джоеля і Маріелу, операторів Dragon не будо видно, бо їхній сектор нам не показували, але підозрюю, що вони також у той момент не у носі колупались.


***


Поки на Землі вирували пристрасті, чувак сидів собі спокійно у червоному родстері Tesla, праву руку тримаючи на кермі, а ліву поклавши на борт. Зовсім так, як робив це попередній хазяїн автівки у спекотній Каліфорнії.


На той момент було неважливо, чи вдало сів на баржу у Атлантиці центральний блок, і чому перед самою посадкою зник сигнал з бустера і з самого дрону. Чи втратили ми центральний блок, чи ні.


Навіть тоді, коли ми дізнались, що центральний блок загинув, для нас це було вже неважливо. Те, чому не спрацювали хімічні ігнітори в двох двигунах гальмування, комісія розбиратиметься пізніше.


На той момент важливо було те, що на екрані ми споглядали сюрреалістичну картинку – червона автівка на фоні блакитної планети.


Запуск відбувся успішно.


З чим вас і вітаю! Дякую, що були з нами!


Тепер треба працювати далі.







^ Догори | УКР | РУС
   Головна | Новини | Публікації | Колонки | Блоги
©2000-2015 "Українська правда"