Українська правда

КОЛОНКИ

Христина Морозова: Брудна справа
09.08.2017 10:37
Політики – це не погані супергерої, яких мають знищити хороші супергерої-активісти. Просто політики і активісти – це різні функції в суспільстві, як білі й червоні кров'яні тільця.


...Ще місяць тому ви разом з цими людьми стрибали на Подолі на концерті андеграундного гурту – а тепер люди дивляться на вас, як на персонажа "Карткового Будиночка", "Гри Престолів" і "Борджіа" в одній особі.


Особливо це помітно на всіляких заходах-тусовках-нетворкінгах:


– А ви де працюєте?


– Громадська організація, контролюємо депутатів, боремося з корупцією.


– А я з офісу реформ, розробляємо законопроекти проти змін клімату.


– Ініціатива проти незаконних забудов.


– А я з політичної партії, (а також знімаюся в російському порно і штовхаю наркотики немовлятам).


Другу частину фрази можна й не договорювати – відповідну реакцію ви собі вже забезпечили простою згадкою про роботу в партії.


Звісно, більшість старих українських політиків, якими нас 26 років годували з телевізора – демонічні персонажі. (А ще нам досі нав'язують, що музика – це російська попса, в кращому випадку українська. Що гумор – це "КВН", "Cоmedy club" або хоча б "95 квартал").


Але з Революції Гідності ми намагаємося цілою країною це змінювати. Крок за кроком. Сфера за сферою – від бізнесу, державних послуг до кіно і літератури.


То чому політики, навіть зовсім нові, досі лишаються людьми третього сорту і персонами нон ґрата?


У 2016 році 15% українців, а в 2017 – 24% змогли назвати політичну партію, яка захищає їх інтереси. У 2016 році 16% громадян, а у 2017 вже тільки 10% вважають, що партії мають отримувати фінансування з державного бюджету. Тобто, люди хочуть, щоб гроші на партії давали їх лідери і рядові члени.


(Якщо що, квартальні внески в ДемАльянсі – 150 гривень, які звісно ж, не всі вчасно сплачують. Про стан зовнішнього фандрайзингу краще промовчати. Тільки 17% виборців згодні давати кошти на користь партії, яка – увага! – відстоює їх інтереси. Готові, але не факт що дають. Середньомісячна сума підтримки, яку готові виділити громадяни – 78 гривень).


Тобто люди міркують так: старі політичні партії нас не влаштовують, змінювати їх чи створювати власні ми не хочемо, у нас немає часу на всяку фігню.


Якщо на діяльність партії отримують 78 гривень на місяць від 17% всіх виборців в Україні – то ти, як політик в цій партії апріорі працюватимеш на волонтерських засадах. Ще й маєш сам все оплатити – від листівок про ОСББ до дизайну сайту. Ну, бо навіть цих 78 гривень з 17% ти не отримаєш, тому що без підтримки ЗМІ про тебе не дізнаються.


На більшість каналів, радіостанцій чи газет тебе не пустять, адже: а) їх власникам-олігархам не потрібні конкуренти їх власним партіям, і б) на більшості ЗМІ публікації коштують грошей.


Якщо ж ваша акція чи проект буде настільки резонансним, що медіа не зможуть їх проігнорувати – будьте впевнені, що вас підпишуть як громадських активістів, студентів, просто анонімних людей, а згадку партії і символіку з ефіру виріжуть. Цензура.


І ти сам починаєш вірити, що політика – брудна і непристойна справа...


Ти говориш "я молодий політик" з почуттям провини або виклику, залежно від характеру. (Зверніть увагу: ти поки не депутат, не мер, не міністр і не президент – просто молодий політик).


Будь ти 100 разів притомний, чесний, з адекватною програмою, ідеями – на виступі чи панельній дискусії тебе назвуть "громадським активістом", а через політичну активність скоріш за все не візьмуть на роботу в більшість громадських організацій. (А працювати десь треба, ну ж бо 78 грн на місяць, ви пам'ятаєте).


Звісно ж, на політику не дадуть жодних грантів. А щоб запросити гостей на власний захід – приховуй від усіх, що його організовує твоя політична партія. (Забудь її назву, як ім'я Волдеморта!)


Так, я не переконаю свого дідуся, що політика – така сама робота, як і все решта. Що хімічний склад політичної партії залежить від того, хто (люди) і що (цінності, принципи) туди входять.


Коли старші люди бачать тебе на окрузі з листівками, зі старту доводиться виправдовуватися, скільки мільйонів з держбюджету ти вкрав, і відповідати, коли їм підвищать пенсію. А якщо пощастить, ще й про масонську змову встигнете поговорити. З часом до цього звикаєш.


Але у мене горять запобіжники, коли доводиться пояснювати молодим, розумним, освіченим людям, що не всі політики – корисливі негідники і брехуни, а дуже різні люди. І що політика – відповідальність кожного. І депутата свого округу потрібно знати в обличчя, а в ідеалі ще й де він живе. І що якщо депутат тобі не подобається, - знайди свого і змусь балотуватися, або стань ним сам.


І що політики – це не такі погані супергерої, яких мають знищити хороші супергерої-активісти. Просто політики і активісти – це різні функції в суспільстві, як білі й червоні кров'яні тільця.


Активізм – це зупинити одну незаконну забудову, а політика – змінити правила для всього міста і прийняти нормальний генплан.


Активісти можуть провести 100 акцій на підтримку велосипедистів чи захисту клімат – а політики зроблять це частиною стратегії, і тоді всі міністерства та відомства змушені будуть розвивати велорух та екологічну політику.


Що активізм – це 5 років критикувати мера і його оточення, а політика – це одного дня набратися сил і замінити цього мера та ввести в КМДА нормальну команду.


Політика – мистецтво фундаментальних змін.


...Звісно, якщо молоді політики до цих фундаментальних змін доживуть із таким рівнем суспільного бану й підтримкою в 78 гривень. Навіть в порно напевно більше платять – а негативу менше.


Христина Морозова, спеціально для УП






^ Догори | УКР | РУС
   Головна | Новини | Публікації | Колонки | Блоги
©2000-2015 "Українська правда"