Українська правда

КОЛОНКИ

Володимир Ференц: Прецедент Оксани Сироїд
16.03.2017 13:00
Навіщо депутат намагається робити і керувати за інших – хай навіть ледарів і поганців – але не виконує як слід свою функцію законотворця? Щоб саме законом зменшувати руїну хаосу в житті громадянина?


Факт дочасного припинення засідання українського парламенту з волі віце-спікера Оксани Сироїд можна вважати буденним інцидентом – але насправді це зовсім не так.


15 лютого 2017 року – часова точка відліку, з якої має початися ґрунтовне переосмислення діяльності державних інститутів. Цілком можливо, що саме в цих "дрібницях", пов'язаних із розподілом функцій різних "гілок" і структур влади, криється проблема видимої кризи системи влади.


Ми вже встигли переконатись у тому, що змінюючи особи очільників і нардепів, систему влади змінити неможливо. Залишається пошук системних збоїв функціонування всієї державної машини, забувши на час про політику і політиків.


Своє рішення закрити засідання парламенту пані Сироїд пояснює неможливістю неузгодженої присутності у сесійній залі людей в камуфляжі, імовірно з поліції – тобто з виконавчої влади. Цю позицію рішуче підтримав і ветеран українського парламентаризму Степан Хмара.


Справді, жодна інша структура влади не повинна несанкціоноване втручатися в робочий процес парламенту.


Це логічно, адже кожна структура влади має діяти незалежно і відповідально. Порушення цього універсального правила неминуче призведе до хаосу в державі, відтак держава вже не зможе нормально виконувати свою головну функцію – створювати і підтримувати порядок, корисний для добробуту і захищеного буття суспільства.


Відрадно те, що народні депутати нарешті починають це розуміти, але поки що тільки стосовно діяльності законодавчого органу.


Самі ж нардепи вважають цілком нормальним фізично втручатися у діяльність поліції, власноруч ловити корупціонерів, боротися з контрабандою і блокувати кого завгодно і що завгодно.


Суспільство звиклося з фактом необмеженого права нардепів втручатися у діяльність будь-якого органу державної влади, якщо раптом комусь видасться, ніби там щось не так. Аякже! Адже "обранець народу" має право контролювати від імені народу все – тим паче, що недоторканність дозволяє робити це легко і граючись. Нардеп пройде там, де простого громадянина зупиняє байдужий чиновник або сила закону.


Народ вже звик до того, що людина з мандатом може все, а політична воля парламенту може ще більше.


Але чи добре це? І чи правильно для нормальної роботи державної машини, від збою функціональності якої потерпають пересічні громадяни?


Приміром, нардеп може взяти чиновника за цуґундер і вручну виправляти неправильні дії уряду чи президента. Цілком можливо, що в такий спосіб він зробить добру справу і не одну – але ж не може він своїми "героїчними" в очах маси вчинками робити геть все за уряд, президента, поліцію, прокурора і навіть мера пересічного міста.


Та й навіщо ця показуха? Якщо парламент має в руках набагато потужнішу і унікальну функцію, здатну змінити життя українців на краще?


Йдеться про законотворчість.


За її допомогою можна набагато ефективніше регулювати діяльність всіх структур держави і буття суспільства. Тим паче, що приймати закони не може ні поліцейський, ні мер міста, ніхто.


Виникає логічне питання: навіщо депутат намагається робити і керувати за інших – хай навіть ледарів і поганців – але не виконує як слід свою функцію законотворця, регулятора життя суспільства, генератора порядку правової держави?


Щоб саме законом зменшувати руїну хаосу в житті пересічного громадянина?


Звісно, для цього нардепам треба самим обмежити власні функції до основної – законотворчості.


Разом з цим втратить сенс потреба піаритися в ролі громадських зорро-захисників справедливості.


До того ж, беручи на себе роль універсальних супер-героїв, деякі нардепи роблять ведмежу послугу простому народові, імітуючи народну боротьбу за справедливість.


Народ за допомогою телевізора починає сприймати цю ілюзію за реальність, яка насправді підміняє справжній процес самоорганізації суспільства і реальну активність організованих громадян. Тому й маємо переважно безсилі громадські організації і населені пункти без організацій.


У такому суспільстві легко створювати територіальні громади ініціативою зверху, а "політика" для села потрібна лиш "під вибори". Та й самі вибори – це здебільшого випіарення чергової надії на партійних лідерів-харизматів, які знають, як боротися за справедливість.


Коротше кажучи: не властиві функціональному призначенню дії нардепів не тільки створюють збої у функціонуванні державної машини – але й призводять до деструктивних деформацій громадянського суспільства.


Тримаючи його в шорах патерналізму. Не даючи йому стати нацією.


Тому було б непогано, якби парламент таки обмежив свої функції законотворчістю і прямо не втручався у сферу діяльності уряду чи президента, безвідносно до осіб прем'єра і голови держави.


Хай би всі структури державної влади займалися своїм ділом, ощадливо витрачаючи гроші платників податків на благо громадян.


Якщо щось "не так" – парламент завжди може підправити все новим законом.


Для цього чину всього один раз потрібна так звана політична воля народних обранців і певна зрілість суспільства.


На жаль, суспільство ще не готове побачити головну проблему держави в дитячій грі парламенту, та й парламент тим паче не готовий вчинити з собою на манер унтер-офіцерської вдови, чи то пак – наступити на поли широкополого каптану повноважень, що заважають поступові, зате так личать на постаменті!


Володимир Ференц, Івано-Франківськ, спеціально для УП






^ Догори | УКР | РУС
   Головна | Новини | Публікації | Колонки | Блоги
©2000-2015 "Українська правда"