| КОЛОНКИ |
Росія під проводом її нинішніх керівників все більше уподібнюється до підлітка, з усіма йому часом притаманними рисами: самохвальством, зневагою до усіх правил, підступом, відкритою брехнею, пошуком за всяку ціну своєї користі, у разі можливості – насильством.Росія під проводом її нинішніх керівників все більше уподібнюється до незрілого, хиткого в моральному відношенні підлітка, з усіма йому часом притаманними рисами: самохвальством, зневагою до усіх правил і домовленостей, обманом, підступом, відкритою брехнею, пошуком за всяку ціну своєї користі, у разі можливості – насильством.
І, як результат, – злочинною безвідповідальністю перед іншими і майбутнім, також і своїм.
З одного боку, це спричинено відсутністю в Росії зрілого керівництва і здорового державництва у світлі давно відомих світових традицій.
Якщо всі передові країни світу вже пройшли цей підлітковий період бурхливого державотворення, завдавши численних втрат собі та іншим країнам, і виробили відповідну поведінку для довготривалого співіснування, то Росія саме тепер стає на цей досить небезпечний шлях.
Небезпечний і тому, що другого Нюрнберггу над комунізмом поки що не було.
Так, для надшвидкого досягнення якихось примарних цілей та ідей, до своїх методів Росія залучає усі можливі способи впливу і дії для подолання і зрозумілого спротиву народу іншої країни, і для заволодіння опінією світу.
Одним з таких способів, застосовуваних нинішніми технологами з керівництва Росії, поряд з іншими, є, наприклад, "вікна Овертона".
Цей спосіб зміни стану думок і у суспільстві окремої країни, і у всьому світі має декілька відповідних технологічних кроків морального насилля, що дозволяють абсолютно неприйнятну ідею – скажімо, той же гомосексуалізм, а у нашому випадку – "зелених чоловічків" Путіна – зробити звичайною справою для вух та уст.
А потім – і повсякденного життя, стираючи грань між дозволеним і недозволеним, між війною згідно права – конвенційною і поза ним – гібридною. Врешті – між добром і злом.
У поєднанні з відомою із підручників психології поведінкою насильника по відношенні до жертви, ця гримуча суміш поки що дає Росії певні результати. Але, як і кожне насилля над природними речами людини, держави, вона лише накопичує – чим далі, тим більшу – силу спротиву, що через деякий час вибухне на свою повну силу і неминуче зруйнує самого насильника.
Чому такий період для Росії прийшов саме тепер? Ця країна все ще не може знайти собі гідної ідеї буття – беруться якісь мракобісні, віджилі взірці, той же "русскій мір" або колишній СССР, чи його поводирі, неспроможні, з точки зору здорового глузду, до існування у наші дні, і за ними починають діяти, реально повертаючи і себе, і навіть увесь світ у моторошне минуле.
Ці взірці, попри всю їхню програшність від самого початку, діють деякий час, але, як це неодноразово доказувала історія, подібно як не до кінця зібраний автомобіль, невдовзі починають валитися.
І тягнуть за собою їхніх творців і виконавців, знищуючи при цьому численні людські життя.
А такий фактор, у людському вимірі буття, вже вказує на іншу, моральну якість цієї системи влади – нехтування людським життям як найбільшою цінністю цього світу.
І, незважаючи на всі косметичні прикривання тими ж лозунгами солідарності і братерства зі "скривдженими російськомовними", народженими у хибній уяві і деяких планах, та православ’ям, суть якого глибоко страждає від усього цього, вкотре бачимо голого короля – нелюда, аморала, недостойного гідності сучасної людини.
З іншого боку, Росія у своїй уяві поставлена у жорсткі геополітичні умови, вихід з яких їй напевно краще шукати за рахунок власних позитивно скерованих проектів, а не за рахунок чужих територій та різних, у тому числі і людських, ресурсів інших країн.
Що тут можливе співіснування, доказано певним досвідом останнього десятиліття, коли практичні, взаємно і справедливо збудовані стосунки давали цілком пристойну вигоду для самої Росії та її сусідів.
Лише вибудувавши самобутню ідею свого буття на самодостатніх засадах життя держави мирного співіснування у світі, не зазіхаючи на чужі території, історію, культуру і релігію, цій країні-підлітку вдасться знайти свій шлях.
Інакше на неї і її суспільство чекатиме колапс. Здається, черговий. Чи хочуть цього справжні росіяни?
Василь Капкан, ініціатор заснування української громади у Литві, Вільнюс, для УП