Інтернет і село Тайкури Роздивилось z це село, бо жила з тиждень недалечко выд нього, на волинському хуторі.

До того, як їхати туди я чесно перерила Інтернет і думала, що знаю все, що там є, краще за тамтешніх тайкурців.

І дарма.



Почалося від назви, Інтернет мені сказав, посилаючись на авторитети, що Тайкури від Тайні Гури, тобто – загадкові гори, а на місці розказали, шо не гури, а таки кури – такі ходи курні, без отворів, в яких можна задушитись, таємні. Тобто – велика сітка підземних ходів і сховків, навіть до Острога один підземний хід і інший – до Мильського городища. Є там таке старовинне городище часів Київської Русі, все поросле лісом і зрите борсучими і лисячими норами. Ну і чорними археологами, як же без них?

Продовжилось костелом.

Там є старий костел 1710 року (ФОТО), і там мені показали (тайкурські хлопці) не апсиду, не дах, не стрілчаті вікна, а карниз під самим дахом, по якому можна ходити (але дуже страшно, аж коліна терпнуть) і купи людських костей в підземеллях костьолу, та й прямо в самому костелі біля входу в підземелля.



Там розриті могили похованих. Розривали їх частково "соколи", частково – старші брати цих самих хлопців. Кого ховали в костелі – я не знаю, табличок не лишилось, покрали мабуть.

Ще там є пересохлий став, в якому пасуться корови і коні, є старезні хати, є мурована церква, 1730 року побудови, діюча, сільська, з вичовганою дубовою підлогою.

Ну про замок, тобто дві жалюгідні обривки руїн (ФОТО), що від нього лишились, написано багато, написано, хто замок будував, кому його продавав і про пожежу в 19 ст.



Є в інтернеті про кропиву і ожину, якою зарослий замковий рів, я теж об неї ноги подерла, пишуть навіть про безголового червоноармійця, на постаменті, в пам'ять боїв, але чогось ніхто не помічає величезної польської "фігури" (ФОТО) на виїзді з села.



Тайкурці розказали,що їх було чотири – на всі боки, але за радянської влади їх повалили і зарівняли трактором, оце одна лишилась.

Ще розказали, що Тайкури було чимось на зразок католицького центра: з усіх містечок їхали сюди поляки на службу, в костел, на свята, а бути похованим на тайкурському польському кладовищі – вважалось за велику честь. (Старе польське кладовище нині заросло тою самою кропивою і ожиною).

Ще там є німецьке кладовище – не фашиське, а німецьке, нам недалеко, ще до воєн, була велика німецька колонія.

Про це мені Інтернет теж нічого не казав.

Зате скільки людей у своїх розповідях, про те "як я з собакою ходив в Тайкури" похихикало над тим, що от – дали цьому селу магдебурське право, зробили містом в тисячу шістсот якомусь році, а толку? Село-селом.

Але Тайкурам від їхнього хихикання ніяк. 404