Українська правда

БЛОГИ

Олексій Гарань: М.Золкіна: "Від Парижа до Берліна. Чи буде нова нормандська зустріч?"
02.02.2020 00:14


Ця стаття аналітикині "Демініціатив" вийшла на "НВ" ввечері у п'ятницю (текст на русском тут). Я збирався його поширити у будь-якому випадку, але відлетів зранку у відрядження, де й побачив щойно виставлений матеріал з інтерв'ю Aндрія Єрмака під заголовком "Ермак надеется, что Украина приедет на следующую "Нормандскую встречу" с новым пакетом договоренностей, которые позволят провести в октябре местные выборы по всей стране, включая ОРДЛО." Гадаю, що це лише посилить увагу читача до аргументів, висловлених Марією Золкіною. Отож, її текст.

Нормандський саміт у грудні 2019 року зіграв роль громовідводу. Напруга, що накопичувалася навколо теми Донбасу протягом більш як півроку і почала "розривати" українське суспільство зсередини, начебто спала. Складається враження, що ключові гравці пішли з поля на перерву – видихнути, але чи повернуться вони взагалі для другого тайму?

Наслідки Парижа: тупцюємо на місці?

Найбільше полегшення з усіх результатів нормандської зустрічі можна сформулювати так: зради не відбулося. Втім, як і можна було очікувати, жодного пришвидшення у розв'язанні конфлікту теж не відбулося. Перший же пункт підсумкового Паризького документа не виконується. Так, безпекова ситуація скоріше загострилася, "режим тиші", погоджений лідерами "нормандської четвірки" не був дотриманий жодного дня (!), а за два дні після саміту Україна вже почала відлік поранених і далі – вбитих протягом проголошеного "перемир'я".

Розведення сил і засобів втрачає сенс в принципі. Якщо у 2019 році команда президента Зеленського за будь-яку ціну хотіла організувати зустріч з Володимиром Путіним, то і тиск з розведенням на вимогу Росії був шаленим. Тепер же такий "ентузіазм" просто був би абсурдним. Критика повсюдного розведення міністром оборони України підтверджує зміну настроїв з українського боку. А щоденні звіти СММ ОБСЄ доводять: відведення військ жодним чином не покращує безпекову ситуацію. Так, Золоте, поблизу якого відбулося розведення сил, постійно фігурує в звітах спостерігачів як гаряча точка Луганської області. Відтак, спроби домовитися про наступний етап розведення у Мінську виглядають менш цікавими українській стороні, а Росія зацікавлена передовсім у демілітаризації ключових стратегічних ділянок: Широкине та Щастя. Україна на це не погодиться.

Обмін полоненими – єдиний успіх, який сторони можуть покласти на стіл як доказ. Втім, навіть він не відбувся за домовленими у Парижі правилами: Росія елементарно не визнала наявності в ОРДЛО всіх, кого Україна вважає незаконно утримуваними. Ну, немає там начебто всіх, кого Київ хотів повернути. Так що навіть формула "всіх встановлених на всіх встановлених" не спрацювала, а критично важливих для Москви злочинців українська сторона видала і на кого тепер міняти тих, хто лишився в ОРДЛО – складне питання.

Мандат СММ ОБСЄ як не виконувався, так і далі не виконується. Щодня монітори фіксують обмеження їхнього пересування окупованою територією. Тим часом Україна формально попросила ОБСЄ про продовження мандату місії на наступний рік, і всі розуміють: ніяких змін в роботі ОБСЄ не відбудеться без вказівки Кремля не заважати патрулям СММ. Щоправда, абсолютно правильно, що Україна порушила у Тристоронній контактній групі виконання ще одного Мінського документу, про який Росія воліє не згадувати – Протоколу від 5 вересня 2014 року. Мета: змінити акценти в дискусії про кордон. Якщо Росія хоче послуговуватися Мінськими документами – чудово, але тоді починаймо з перших домовленостей. Зокрема, зі створення зони безпеки на україно-російському кордоні силами СММ ОБСЄ. Звичайно, Росія на цей крок не погоджується, так само як не погодиться на створення ще однієї робочої групи у Тристоронній контактній групі (ТКГ) – щодо кордону. Втім, логіка українських переговорників у цьому абсолютно правильна.

Берлінський саміт: бути чи не бути

Читати далі





^ Догори | УКР | РУС
   Головна | Новини | Публікації | Колонки | Блоги
©2000-2015 "Українська правда"