Костянтин Матвієнко: Про столицю України – Великий Київ

Столичний статус найбільшого міста в Україні – за населенням і площею – визначено ст.20 Конституції. Ст.7 в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування, а відповідно до ст.140 місцеве самоврядування є правом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення. Згідно цієї ж статті мешканці міста являють собою територіальну громаду.

Тобто мешканці районів у містах не є територіальною громадою – суб'єктом здійснення самоврядування. Відтак їхнє право утворювати органи місцевого самоврядування у районах – районні ради та райвиконкоми, що передбачено, внесеним вчора до парламенту законопроектом "Про столицю України – місто Київ", вступає у суперечність з визначенням територіальної громади.

Головною ознакою територіальної громади є поєднаність спільними комунальними та соціокультурними інтересами внаслідок спільності місця проживання. Місце проживання це не лише місце розташування домогосподарств, де мешкають члени громадяни, це і місце отримання основних послуг життєзабезпечення – транспорту, освіти та дошкільного виховання, медицини, торгівлі, безпеки, дозвілля, рекреації і спорту тощо. Громадянин може мешкати в одному районі, а працювати в іншому; укласти угоду з сімейним лікарем в третьому; водити дітей "до найближчого садочка, через вулицю", у четвертому; ходити до лісопарку чи на пляж у п'ятому; а до театру – у шостому; до супермаркету чи базару – у сьомому; до спортзалу у восьмому; ремонтувати машину у дев'ятому; а здавати в оренду своє друге (третє, четверте...) помешкання у десятому. Як бачимо киянин, теоретично, може користуватися послугами, чи сплачувати податки у всіх наявних нині 10 районах Києва. Практично – принаймні у третині.

Отже, місцем проживання громадянина є місто Київ, що являє собою цілісне урбаністичне утворення. Райони, як адміністративно-територіальні одиниці у ньому – цілковито зайві. Райради і райвиконкоми – поготів.

Проте, справді, у соціокультурному розумінні, домогосподарства розташовуються не лише у місті Києві та багатоквартирних будинках, але і у мікрорайонах – на масивах, які нерідко являють собою також і території садибної, індивідуальної забудови. У мешканців цих масивів природнім чином є свої спільні комунальні та соціокультурні інтереси – благоустрій, санітарія та вивезення сміття; стан міжбудинкових проїздів; зелених насаджень та внутрішніх водойм; розташування місць торгівлі, паркувальних майданчиків та нової забудови; а також безпеки. Спільноти цих масивів цілком мають право спільно ж давати раду цим питанням. Для цього їх слід наділити власними ресурсними джерелами – часткою від податків та зборів, які безпосередньо генеруються на їхніх територіях, а також – правами суб'єктів господарювання та повноваженнями погодження, у визначених Статутом міста Києва межах, детальних планів забудови території, місць розташування нових споруд, МАФів тощо.

Ці повноваження має здійснювати рада, обрана мешканцями означених територій, відповідно до порядку, також запровадженого Статутом, на чолі з головою (старостою) мікрорайону. Визначення ж меж мікрорайонів має здійснюватися Київрадою на підставі результатів відповідних соціоурбаністичних досліджень. Наразі у Києві їх нараховують від 50 до 80, залежно від наукових методик дослідження.

Таким чином можна подолати той навмисно підтримуваний хаос, що панує у столиці в інтересах несумлінних забудовників та інших, зацікавлених у тому аби поживитися нашим містом, суб'єктів.

Той з читачів, хто дістався у тексті цього місця, вірогідно вже сформулював очевидне суттєве зауваження до нього. Воно полягає у тому, що не лише кияни часто працюють, лікуються, навчаються та розважаються не за місцем проживання, але так само вчиняє і значна частина громадян, чиї домогосподарства розташовано в межах приблизно годинної транспортної доступності до столиці. Найчастіше дослідники називають цифру в півмільйона доїжджаючих до столиці щодня.

З одного боку економіка Києва потребує їхніх робочих рук та податків, що сплачуються за місцем роботи, а з іншого – їхні населені пункти цих податків не дотримують, внаслідок чого стагнує комунальне господарство та інфраструктура міст і сіл – донорів робочої сили та споживчого попиту для підприємств столиці.

З огляду на зростання мобільності громадян, цілком настав час говорити про суттєве розширення київської територіальної громади – у людському та територіальному вимірах. Йдеться про населені пункти та їхніх мешканців, що знаходяться в межах, вже згаданої, годинної транспортної доступності до Києва. Маємо в цьому радіусі спільноту людей, значною мірою об'єднану соціокультурними та комунальними інтересами, центром яких виступає Київ. Їхня ефективна реалізація можлива саме за рахунок нових політичних, адміністративних, соціальних та економічних інструментів. Одним з них має стати новий тип адміністративно-територіальної одиниці в Україні – Київська Агломерація, або Великий Київ. (Про великі: Дніпро, Львів, Одесу, Харків... так само мова має йти вже сьогодні.)

Утворення Великого Києва жодним чином не пов'язане з втратою самоврядної суб'єктності територіальними громадами, що увійдуть до нього. Навпаки – в адміністративних межах агломерації, межі громад мають бути дотичними одна до одної, без жодних анклавів. Питання земле- та водокористування, інших видів господарювання на територіях, що мають спеціальний заповідний чи обмежувальний статус визначається винятково чинним законодавством, контроль за додержанням якого здійснюють, уповноважені на те установи центральної влади.

Якими мають бути перші етапи утворення Агломерації?

По-перше, визначення її зовнішніх меж на підставі різнопланових даних, отриманих в ході перепису населення; дослідження пасажиропотоків; трафіку мобільного зв'язку та системи споживання інших товарів та послуг; сплати податків; складу виробничих та учнівських колективів за ознакою місця проживання.

По-друге, законодавче затвердження цих меж та включення Великого Києва (та ін.) до переліку адміністративно-територіальних одиниць України, а також ухвалення Закону про столицю України – Великий Київ.

По-третє, відповідно до вимог цього Закону, утворення Державної Адміністрації Великого Києва, одним із головних завдань якої має стати координування підготовки Генерального плану Агломерації зі збалансуванням у цьому процесі інтересів громади Агломерації та Держави, відповідно до європейських норм охорони довкілля, пам'яток культури та історії, правил землекористування тощо.

При створенні Агломерації важливо збільшити мобільність населення за рахунок розвитку швидкісного залізничного транспорту, будівництва принаймні двох мостів – через Київське і Канівське водосховища, розвитку мережі автомобільних шляхів.

Стосовно збереження самоврядовної суб'єктності громадами, які утворять Великий Київ, то у законі про Столичну Агломерацію слід передбачити, що вона утворюється в своїх, визначених парламентом межах, на асоціативно-договірних засадах та на основі спільної пайової, добровільної участі в інфраструктурних проектах, які її формують.

Щодо запропонованого, в оприлюдненому вчора офіційному законопроекті про столицю, підході до організації столичного самоврядування, то він лише посилить вигідний утилізаторам міського ресурсу хаос.