Альона Гетьманчук: Санкції як кілька чашок кави

Після атаки на українські кораблі у Чорному морі питання, чи продовжувати санкції щодо РФ на Європейській Раді 13 грудня, фактично трансформувалось у питання "Чи варто запроваджувати нові санкції?". Як сказав угорський дипломат на вчорашній дискусії Центру "Нова Європа", 13-те число буде щасливим четвергом у контексті підтримки європейської санкційної єдності. Це, звичайно, один з побічних плюсів від ескалації Росією ситуації навколо Азовського моря і Керченської протоки (якщо, звісно, у такій ситуації коректно взагалі вживати слово "плюс").

Наразі у ЄС скептично ставляться до запровадження так званого "азовського пакету" санкцій, оскільки, як пояснив посол Німеччини на нашій дискусії учора, головне завдання на сьогодні – щоб ескалація не вийшла з-під контролю: "контрпродуктивно додавати нові санкції, коли напруга досягла такого рівня". Крім того, Ернст Райхель порадив українській владі не вдаватись до максималістських тактик у цьому питанні: мовляв, з таким підходом і зворотнього ефекту можете добитись.

Однак, це не означає, що обговорення не відбуватиметься. Тим паче, що обговорювати дійсно є що – від розширення санкцій за будівництво Керченського мосту до суддів і прокурорів, які судили моряків.

Так само це не означає, що деякі країни-члени не ставитимуть санкційний механізм під питання як такий. Немає жодних підстав вважати, що такі держави, як Італія (зняття санкцій фігурує там у коаліційній угоді), не використовуватимуть й надалі це питання відразу з потрійною метою: внутрішньополітичних дебатах у своїх країнах, у своїх заграваннях з Кремлем і у своїх торгах з Брюсселем. Хоча якщо слідувати популярному серед прокремлівських експертів наративу – санкції не шкодять Путіну, а навпаки – тільки консолідують його режим – то фанати Путіна у Європі навпаки мали б ратувати за продовження санкцій, щоб їх улюблений ВВП й надалі залишався у керма.

Для тих, хто розповідає у Старому Світі про "страшні втрати" Євросоюзу від санкцій, ми разом з BST GMF підготували на основі відкритих джерел інфографічні матеріали, які мовою цифр доказують якраз зворотнє: не такі вже страшні санкції та їх вплив, як їх малюють. І навіть ті, для кого санкції були справжнім шоком у 14-15 роках, мали б визнати, що ситуація у 17-18 – інша. Як і перепони для торгівлі з Росією (падіння купівельної спроможності etc).

Детальніше з аналітичним коментарем на цю тему та відповідними інфографічними матеріалами можна ознайомитись на нашому сайті. А якщо дуже стисло, то:

- За чотири роки експорт ЄС до РФ можна виміряти кількома філіжанками кави в рік для кожного європейця. Це тому, що з 2013 до 2017 року експорт ЄС до РФ у середньому впав лише на 2,3%, що в розрахунку на кожного громадянина ЄС означає приблизно 10 євро.

- Що стосується контрсанкцій Росії, на які інколи дуже люблять посилатись в деяких європейських столицях як якраз на найбільше зло, то вони взагалі становлять лише 0,3% усього експорту ЄС у треті країни.

- За чотири останні роки експорт агропродукції з країн ЄС в треті країни світу, втричі перевищив падіння цього експорту до Росії: 18 млрд євро проти 5,3 млрд євро.

- Попри санкції, з 2017 року у 26 країн-членів ЄС зростає товарообіг з Росією. У цьому році, скажімо, падіння у торгівлі з РФ серед усіх європейських країн спостерігається тільки у Латвії та Португалії, у всіх інших – ріст. А санкції при цьому продовжуються.

- Найбільші постраждалі в ЄС від санкцій з Росією – Литва, Естонія, Фінляндія. Ви, до речі, від цих країн щось чули про великі втрати і про те, що не варто більше продовжувати санкційну політику?

Звісно, європейські дипломати й політики люблять казати: зведені дані по ЄС – це одне, але є ще дані в регіональному розрізі. Це так, хоча й до цієї інформації треба підходити обережно. Адже навіть у контексті найбільш публічно ображеної з приводу санкцій Італії, не треба, наприклад, упускати з виду, що частка забороненого Росією імпорту агропродукції становить лише до 1% італійського експорту сільськогосподарських товарів.

Україна може, звісно, в свій актив записати те, що через майже п"ять років агресії РФ, навіть у желеподібному ЄС досі звучать питання, як наростити санкції, а не лише, як їх швидше позбутись. Хоча, не будемо лукавити: це відбувається і завдяки новим актам агресії з російського боку, які не дуже дають противникам зняття санкцій аргументів на їхню користь.

Підтримка санкцій залишається чи не найкрасномовнішим визнанням Росії агресором. Офіційним чи неофіційним, свідомим чи ні – це вже інша справа. Але що робити з іншим феноменом – тими європейськими акторами, які не заперечують агресії РФ, а дотримуються принципу: Росія – агресор, але...? І далі по тексту: потрібно підтримувати діалог, санкції – не вихід, Путін нам потрібен для інших міжнародних справ etc? Питання, на яке досі не знайдено переконливої відповіді.

Не дуже переконливою, як на мене, є і наша лінія на чіткий поділ у санкційному питанні на "правильних" європейців, які відстоюють цінності і зовсім не дбають про прибутки, і на тих "недобросовісних", хто думає передусім про вигоду. Адже приклад тих компаній, які успішно переорієнтувались на інші ринки і лише збільшили свої доходи, свідчить про те, що можна, відстоюючи цінності, нарощувати і прибутки, а не обов"язково лише жертвувати і втрачати.

Крім того, хто сказав, що ті політики, які так активно і навіть агресивно відстоюють зняття санкцій, завжди керуються передусім інтересами своїх бізнесів? Можливо, своєю антисанкційною риторикою вони насправді теж демонструють прихильність до цінностей – тільки не тих, які звикли називати і вважати європейськими, а цінностей, які активно промотує Кремль на чолі з Путіним?

Головним же програшем, на мій погляд, є те, що майже після п"яти років безчинств з боку Путіна, в ЄС урядують політичні сили, представники яких не цураються на зустрічах з українськими посадовцями відкрито заявляти: "Ми – проросійська партія". Дружба з Путіним не стала проказою. Вона досі залишається для багатьох предметом гордості. На жаль.

P.S. Дані про реальні втрати ЄС від санкцій візуалізовані Центром "Нова Європа" інфографічно і перекладені низкою європейських мов (зокрема, англійською, італійською, німецькою, французькою, угорською). Будемо вдячні за їх розповсюдження у країнах, які найбільш скептично ставляться до продовження санкцій (особливо напередодні засідання Європейської Ради).