Юрій Мірошниченко: Обов'язок держави – належне забезпечення відповідних умов тримання ув'язнених та адаптації їх після звільнення

Під час підготовки законопроекту про пенітенціарну систему (реєстраційний номер 7337) та практичного вивчення на місцях діючої системи установ виконання покарань, моніторингу дотримання в них норм та умов тримання засуджених ми отримали багато матеріалу, проаналізували його та маємо план подальших дій.

Однією з тем, яка болюче відгукується в душі, є два аспекти: не належне забезпечення мінімальних умов тримання ув'язнених та адаптації їх після звільнення.

Умови в СІЗО часто не те, що не належні, іноді вони просто жахливі, хоча за останні роки є певна позитивна динаміка. ООН і ОБСЄ не одноразово наголошували на недопустимих умовах в українських СІЗО. Здорова людина, попадаючи до установу виконання покарання з великою вірогідністю може вийти звідти хворою. Слід відзначити, що така ситуація складалася десятиліттями, а Міністерство юстиції, яке сьогодні управляє пенітенціарною системою усвідомлює реальний стан справ і вживає заходів до покращення ситуації.

Соціальна адаптації ув'язнених сьогодні, по суті, лише починає впроваджуватися. Звільнившись з місць позбавлення волі, людина залишається в більшості випадків напризволяще. Без житла та місця роботи, зацькована суспільством. Тому підсилення служби пробації, основний обов'язок якої якраз полягає у тому, щоб допомогти особі у ресоціалізації: з пошуком житла, допомогти стати на облік в службу зайнятості, налагодженні соціальних зв'язків.

Щодо самої служби пробації. Фінансування, можна сказати, менше за мінімальне. За даними Міністерства юстиції, на початку 2017 році заробітна плата працівника пенітенціарної служби була у 4 рази нижча, ніж зарплата у Нацгвардії. Мінімальна зарплата в системі залишається 5 тисяч гривень, це при тому, що її все-такі підняли. А кадровий склад, кваліфіковані працівники просто-напросто шукають собі інше місце роботи. І це є проблемою. Проблемою для суспільства, що зустріне абсолютно неадаптовану до життя людину, яка з великою вірогідністю повернеться до старої справи, щоб повернутися туди, де по меншій мірі, він не буде хвилюватися за завтрашній день, тобто у місця позбавлення волі. Це замкнуте коло вкрай потрібно розірвати.

Проблема велика. Виклики для нас, парламентарів, ще більші. Вже зроблено багато задля того, щоб критична ситуація зрушилася з місця. Але це лише початок. Наш обов'язок перед громадянами – повернення у суспільство соціально адаптованої, фахово та емоційно обізнаної людини. Та забезпечення їй належних умов для життя.