Ігор Попов: Директиви на зустріч у нормандському форматі – яка саме миротворча місія нам потрібна?

Завтра на полях Мюнхенського безпекового форуму відбудеться зустріч у "нормандському форматі". Подібний формат не збирався вже рік і багатьма вважається пройденим етапом. Останнім часом більш частими і ефективними стали регулярні зустрічі К.Волкера та В.Суркова. Очевидно, що чотири міністри закордонних справ розглянуть і результати човникової дипломатії К.Волкера. Головна тема обговорення зараз – місія з підтримки миру під егідою ООН.

На Мюнхенському форумі буде також презентована спеціальна доповідь щодо можливості приїзду місії ООН, підготовлена "групою Расмусена". Колишній генсек НАТО зараз окрім аналітики займається і бізнесом, в тому числі є заступником Голови Ради латвійського банку Norvik Banka. Історію цього банку, його спроби купити українську дочку "Сбербанка", а також про зв'язки власника банку Г.Гусельникова варто почитати перед врахуванням миротворчих пропозицій The Rasmussen Group.

Російська делегація при переговорах про мандат миротворчої місії буде наполягати на кількох принципових моментах. Перше – це визнати стороною переговорів маріонеткові режими ОРДЛО. Перед прибуттям місії з підтримки миру до зони конфлікту має бути підписана мирна угода, виконання якої і забезпечувати місія. "Мінські домовленості" не є достатніми для запуску рішення Радбезу ООН. Хто ж має підписати мирну угоду? Росія не визнає себе стороною війни, Україна – не визнає ОРДЛО взагалі та не має з ними ніяких офіційних контактів. Аргументами російської сторони буде те, що раніше для прийому місій ООН уряди країн-реципієнтів заключали договори з Хезболлою, повстанцями в Індонезії чи Південному Судані, хоча за багатьма бойовиками також стояли уряди інших країн.

Наступна пастка – відсутність згадок про Крим у мандаті миротворчої місії. "Змовчати про Крим" – це означає забути про Крим. Стара російська задумка – повторення дипломатичної формули радянської Прибалтики, коли ніхто не визнавав анексію, проте Захід мовчав і протестів не висловлював.

Головний же ризик домовленостей про миротворців – те, що залишиться за зачиненими дверима і буде лише обговорене на мюнхенській чи інших зустрічах. А саме – політичні пункти мінських домовленостей. Після дубайської зустрічі В.Суркова і К.Волкера повідомлялося про розгляд паралельного виконання плану введення миротворців та політичних пунктів: виборів в ОРДЛО, амністії бойовиків та реального застосування замороженого закону "Про особливості місцевого самоврядування". Включаючи муніципальну міліцію та інші атрибути федералізації.

Мандат миротворчої місії потрібно продовжувати кожен рік. І кожен рік перед рішенням Радбезу ООН можемо очікувати шантажу з боку РФ: або вето на продовження місії, або нові політичні рішення з боку української влади. А також – політичні рішення Євросоюзу та окремих країн щодо поступового зняття економічних санкцій з Росії. І цих пунктів теж не буде офіційно прописано в документах нормандської четвірки.

Заходячи у процес переговорів щодо мандату місії ООН, потрібно розуміти весь подальший сценарій розвитку подій. І цю відповідальність повинні консолідовано брати на себе всі політичні еліти України. Хоча розрахунок авторів плану полягає в тому, що політичні рішення буде приймати уже новий український парламент, склад якого буде відрізнятися від діючого. А ця Рада – повинна лише дати дозвіл на допуск іноземних військових формувань на територію України.

Деталі мандату миротворців звичайно є важливими і також мають бути обговорені. Так, національний склад контингенту група Расмусена пропонує формувати без участі країн-членів НАТО. В такому разі ми можемо ставити умовою "Якщо без НАТО – то і без ОДКБ". Або – дві країни від НАТО, дві від ОДКБ, і Швеція як лідер місії.

Територія дії мандату мабуть в результаті буде розширюватися поетапно, з виходом на контроль україно-російського кордону. Наша сторона повинна наполягати на включенні інспекторських поїздок і за межі окупованої зони, в тому числі для моніторингу складу і кількості збройних сил РФ у районах, прилеглих до кордону з зоною відповідальності ООН.

Окремим питанням є можливе створення транзитної міжнародної адміністрації, що теж пропонується російською стороною, і тут дуже важливі деталі по термінам її дії та механізму формування, механізмах відновлення повного суверенітету України над цими територіями.

Місія з підтримки миру не займатиметься питанням організації виборів чи комісією з оцінки дій бойовиків. На це є інші програми і підрозділи ООН, і їх мандат також потрібно обговорити ДО допуску миротворців.

Українською мовою сили з підтримки миру ми називаємо "миротворці" – тобто саме вони повинні створити (встановити) мир. В англійській мові це "peacekeepers" – тобто, вони повинні забезпечувати дотримання мирної угоди. Операції "примусу до миру" – це спеціалізація інших організацій. Повністю за нас агресора до миру примусити ніхто не зможе. Тому рішення повинно бути не лише про кількість та національний склад контингенту, але і про умови мирної угоди, дотримання яких потім ці миротворці будуть контролювати.

Побажаємо успіху нашій делегації та мудрості політичним елітам. Політики думають про завтрашні вибори і займаються "facesaving" заявами, а еліти мають вирішувати стратегічні завдання по збереженню і розвитку держави.