Тимофій Бадіков: Спалах кору в Україні як виклик суспільству

В 2017 році в Україні зафіксовано спалах небезпечного інфекційного захворювання – кору.

За даними Центру громадського здоров'я МОЗ України, за перші два тижні нового року на кір захворіли 1 285 людей – 856 дітей і 429 дорослих. З початку спалахів внаслідок кору померло 6 людей: 4 дітей і 2 дорослих, усі в Одеській області.

Інформація про нові випадки та спалахи кору в Україні надходить щодня.

Явні та приховані масштаби хвороби

Одне з питань, яке турбує громадськість з цього приводу, можна сформулювати так: чи не переріс "спалах" кору в "епідемію"? За наявними даними, з одного боку, Україна, фактично, знаходиться на порозі епідемії кору. Зараз показник захворюваності становить 7,1 на 100 тисяч населення (за даними Центру Громадського здоров'я МОЗ), що відповідає середньому рівню захворюваності. Та, судячи зі щоденних повідомлень про нові випадки кору, Україна стрімко наближається до показника 10 на 100 тисяч, що є високим рівнем. З іншого боку, в даному випадку визначення "спалах" або "епідемія" є грою термінів, і треба реагувати на стрімке поширення хвороби всіма доступними засобами. Не принципово, як назвати те, що зараз відбувається в Україні. На мою думку, тих заходів, що проводяться на місцях, недостатньо, щоб зупинити поширення вірусу.

З такою думкою погоджується і член правління ГО "Батьки за вакцинацію", доцент кафедри дитячих інфекційних хвороб та дитячої імунології Національної медичної академії ім. П. Л. Шупика: "В світі використовується термін outbreak, тобто "спалах", але до суті проблеми це жодного відношення не має. Якщо ми говоримо, що кору не повинно бути в цивілізованій країні, а він у нас є, то ніякого значення як це назвати – чи спалах чи епідемія – немає", – підкреслив Лапій в ефірі 5 каналу. Він нагадав глядачам про те, що у 2016 році Україна увійшла у вісімку країн світу з найнижчим охопленням вакцинацією разом з Сомалі та Буркіна-Фасо, а 50% дітей, які не отримали третю дозу щеплення АКДП на території Європейського Бюро ВООЗ, проживають в Україні. Це є однією з проблем, що стоять на шляху європейської інтеграції України.

Таким чином, проблема, яка стала перед суспільством, є значно серйознішою, ніж просто поширення певної інфекційної хвороби. Спалах кору – лише приклад. На місці, кору, на жаль, теоретично може опинитися будь-яка інша інфекційна хвороба. Мова йде про позицію суспільства відносно профілактики інфекційних хвороб взагалі та розуміння того, якою в даному процесі є відповідальність самих громадян, а що має забезпечити держава.

Недовакцинована нація

Одним з пріоритетних в цивілізованому світі напрямків профілактики інфекційних хвороб є вакцинація від них.



Як бачимо, після запровадження вакцинації в США практично не існує захворюваності на кір.

Попри неоднозначне ставлення до щеплень у суспільстві, вакцинація залишається єдиним ефективним способом профілактики, адже, наприклад, спеціального лікування від кору дотепер не існує. Хоча всі усвідомлюють даний факт, тема вакцинації в українському суспільстві залишається вкрай "чутливою": будь-яке публічне її обговорення завершується бурхливими дискусіями та взаємними звинуваченнями. Через це будь-яка активність влади у даному напрямку (наприклад, введена нещодавно заборона дітям у деяких регіонах відвідувати школи та дитсадки для недопущення подальшого розповсюдження хвороби) сприймається багатьма членами суспільства негативно, і це ускладнює і без того непростий процес комунікації влади та суспільства стосовно цієї теми, від якої на даний момент залежить національна безпека.

В чому ж полягають причини такого складного сприйняття суспільством даного питання? Багато експертів винуватять виключно так званих "антивакцинаторів" – лідерів суспільної думки, які пропагують відмову від профілактичних щеплень. Дійсно, антивакцинальний рух, який активно поширюється у соцмережах і підтримується лікарями-гомеопатами, має негативний вплив на імунізацію дітей в Україні. Проте, великою мірою причиною спалаху захворюваності на кір став і брак необхідної вакцини, який існував в Україні протягом останніх трьох років. Крім того, однією з основних характеристик кору є циклічність спалахів кожні 4-5 років. Через високу заразність вірусу спалахи загрожують територіям, де рівень вакцинації нижчий за 95%. Усі ці три фактори збіглися в часі і призвели до нинішнього спалаху.

Чи вирішено наразі інші проблеми, що заважають українцям змінити своє ставлення до профілактичних щеплень? На сьогодні дефіциту комбінованої вакцини для профілактики кору, паротиту та краснухи (КПК) в Україні немає. На замовлення Міністерства охорони здоров'я, за бюджетні кошти станом на серпень 2017 року було закуплено і доставлено в Україну майже 600 тисяч доз вакцини КПК, незабаром очікується надходження нової партії цієї вакцини. За словами Федора Лапія, такої кількості цілком достатньо, щоб довакцинувати тих дітей, які потребують як планової вакцинації, так і вакцинації з порушенням календаря щеплень. Інформацію про наявність і кількість вакцини проти кору у кожній області можна перевірити на сайті МОЗ.



Проте негативний досвід відсутності вакцин все ще впливає на українців в прийнятті рішень стосовно вакцинації.

До 2008 року рівень охоплення щепленнями серед українських дітей перевищував 95% з усіх вакцино-керованих інфекцій. Потім, з багатьох причин, ці показники знизилися до катастрофічно низьких. Наприклад, станом на 1 липня 2016 року від дифтерії та правця були вакциновані лише 2% дітей першого року життя, від гемофільної інфекції – 4%, від туберкульозу – 11,5%, від поліомієліту – 39%. Ось чому у 2016 році, вперше за багато років, в Україні з'явилися випадки правця у дітей. Ось чому Україні довелося пережити спалах поліомієліту у 2015-2016 році, і вона залишається в переліку 17 країн світу з ризиком повернення спалаху. Ось чому в Україні зараз спалах кору, і лікарі відкрито говорять про загрозу епідемії дифтерії.

Розпорядженням Кабміну від 3 квітня 2017 року N275-р затверджено середньостроковий план пріоритетних дій Уряду до 2020 року, де передбачено збільшити рівень охоплення імунопрофілактикою до 95% до кінця 2017 року і в середньостроковій перспективі.

Як свідчать рівні вакцинації, оприлюднені Центром громадського здоров'я, станом на 01.12.2017 року, показники хоч і покращилися, але далекі від безпечних 95%. Самого лише розпорядження недостатньо – потрібні злагоджені дії батьків, лікарів та влади.

Спільна відповідальність

Нещеплена дитина – це, перш за все, відповідальність батьків. Однак звинувачувати у низькому охопленні щепленнями самих лише батьків принципово невірно. Звідки родом батьківські міфи, страхи, недовіра, нерозуміння щодо щеплень? Це все наслідки другорядного ставлення влади до питання вакцинації. Лише вдумайтеся: в Україні, яка має один з найгірших показників вакцинації в світі, в якій діти хворіють на інфекції, забуті в цивілізованому світі – немає вакцинальної політики.

Без перебільшень, захист населення від вакцино-керованих хвороб є питанням національної безпеки. На цьому ми, батьки, що згодом створили ГО "Батьки за вакцинацію", наголошували разом з Ротарі в Україні ще під час кампанії з реагування на спалах поліо у 2015-2016 роках.

2 серпня 2016 року про вакцинацію як питання національної безпеки наголосила і в.о. Міністра охорони здоров'я Уляна Супрун. МОЗ ініціювало проведення засідання РНБОУ з цього приводу. Як повідомила Уляна Супрун на прес-брифінгу "Ситуація із захворюваністю на кір в Україні" 16.01.2018 р., засідання РНБОУ відбулося лише 22 грудня 2017 року, але рішення так і не було прийняте. Цікаво, що на офіційному сайті РНБОУ інформація щодо цього засідання відсутня.

В Україні стратегії покращення стану імунізації досі немає. А органи охорони здоров'я та лікарі на місцях також не завжди сприяють процесу вакцинації: одні не можуть вчасно домовитися про перерозподіл вакцин, а інші відшукують незрозумілі протипоказання або не вміють чітко пояснити батькам, як і навіщо щеплювати дитину. Якщо лікар має сумніви, а влада згадує про вакцинацію, коли виникає спалах, то не дивно, що у батьків з'являються сумніви і недовіра до щеплень.

Єдиною можливістю вирішити цю проблему є продовження й покращення комунікації між МОЗ та пацієнтами, надання та постійне оновлення інформації щодо наявності вакцин в регіонах. Будь-який громадянин повинен мати можливість безперешкодно повідомити про відсутність вакцини в своєму медичному закладі (в цілому вакцин в Україні вистачає, але ще виникають проблеми з коректним розподілом препаратів серед регіонів та конкретних медзакладів). На жаль, досвід ГО "Батьки з вакцинацію" у спілкуванні з батьками показує, що частіше за все комунікація між пацієнтами, місцевими департаментами охорони здоров'я та МОЗ залишається проблемою. Люди не знають, до кого і яким чином вони можуть звернутися для отримання інформації про наявність вакцин у певному медичному закладі. Це посилює недовіру до влади і до профілактичних щеплень в цілому.

Антивакцинальні дописи у соцмережах залишаються потужним інструментом впливу та людей – через ознайомлення з ними багато батьків утримуються від профілактичних щеплень. З одного боку, вирішити цю проблему вкрай важко, бо наразі кожен громадянин має вільний доступ до будь-якої інформації через розвиток технологій – наразі Інтернет є майже в кожній родині. З іншого боку, як показує соціологічне опитування, проведене ГО "Батьки за вакцинацію", головним джерелом інформації про щеплення для батьків залишається іхній лікар. Тому одним з пріоритетних завдань держави у сфері профілактики захворювань є робота з лікарями у питаннях вакцинації. На жаль, сьогодні багато медичних працівників залишаються необізнаними у цьому важливому питанні, не ознайомленими з положеннями наказу 551 МОЗ про проведення профілактичних щеплень (не кажучи вже про сучасні англомовні дослідження та керівництва з цього питання).



В даному напрямку з державою активно співпрацює ГО "Батьки за вакцинацію", проводячи тренінги для лікарів і розповсюджуючи серед них довідкову літературу (наприклад, довідник "Відповіді на складні запитання батьків про вакцинацію", укладений за участю експерта МОЗ, головного імунолога м. Києва Федора Лапія). Також зусиллями ГО було організовано Фейсбук-спільноту, де не тільки батьки, а й медичні працівники можуть отримати відповіді на свої питання щодо вакцинації та останні наукові дані на цю тему. Проте для досягнення результату потрібні злагоджені дії всіх, причетних до вирішення проблеми: МОЗ, місцевих департаментів охорони здоров'я, керівництва конкретних медичних закладів, самих медичних працівників, громадських організацій та пацієнтів.

Нинішня ситуація зі спалахом кору розділила батьків на два табори. Ті, що роблять дітям щеплення, хочуть, аби нещеплених відсторонили від навчання. А батьки нещеплених дітей кажуть, що це позбавлення права на освіту, гарантованого Конституцією. З точки зору законодавства, мають рацію обидва табори. Адже згідно до Закону про захист населення від інфекційних захворювань, діти, що не отримали профілактичних щеплень, не можуть відвідувати дитячі заклади (ст. 15). При цьому у разі епідемії місцева влада має законні підстави заборонити дитині ходити до школи. З іншого боку, є Конституція України, яка ст. 53 гарантує дитині право на повну загальну середню освіту.

Задля уникнення законодавчої плутанини та з метою захисту здоров'я українських дітей треба змінювати законодавство, включно з Конституцією. ГО "Батьки за вакцинацію" ініціює звернення до Міністерства охорони здоров'я та Міністерства освіти і науки України з проханням ініціювати внесення змін до діючого законодавства, щоб держава гарантувала дитині право отримувати освіту в умовах, в яких вона захищена від вакцино-керованих інфекцій. А для цього вона сама та діти, що її оточують, мають бути вакциновані за Національним календарем щеплень.

До речі, ще однією проблемою для України є "липові" довідки по вакцинацію. Всі знають про їх існування, але нічого не робиться, щоб притягнути винних до відповідальності за цей злочин. 16 січня 2018 року, під час брифінгу щодо захворюваності на кір в Україні, в.о. керівника МОЗ Уляна Супрун та директор Центру громадського здоров'я Володимир Курпіта звернули увагу на ст. 325 кримінального кодексу в контексті кримінальної відповідальності за порушення законодавства щодо запобігання інфекційним захворюванням. Нарешті вперше в прямому ефірі керівники охорони здоров'я звернули особливу увагу на кримінальну відповідальність.



До речі, бажаючих нажитися на батьківській неосвіченості та небажанні розібратися у питаннях щеплень вистачає не лише через лікарів. Наприклад, знаходяться юристи, які заради власного піару готові показати законодавчі лазівки, щоб дитина була нещепленою. Хочеться нагадати всім, хто причетний до цих фактів: на жаль, наслідки можуть не змусити довго на себе чекати. Якщо, не дай боже, через вашу "липову" довідку залишиться інвалідом чи загине дитина, то які молитви допоможуть вам жити з цим?

Хочеться ще раз нагадати, що здоров'я дітей – це спільна відповідальність батьків, лікарів та влади. Щоб закони працювали, Україні нарешті необхідно відпрацювати національну політику в сфері вакцинації та вмотивувати всі сторони діяти в спільному напрямку.