Тетяна Чорновол: Як ми з Луценком пиляли розстрільну вишку Януковича

Я вважала, щоб підняти людей на Майдан треба донести до громадськості інформацію, що їх Президент розважається, проливаючи кров...

***

Журналіст Дмитро Гнап підняв хвилю звинувачень проти Ігоря Луценка на підставі того, що в 2014 році Ігор задекларував суму в декларації куди більшу ніж за попередній рік.

Я не знаю жодних подробиць про майно і доходи Луценка, однак знаю Ігоря та знаю чому те, що він показав в декларації 2014, він не зміг показати в декларації 2013 -того чи 2012-того. І Гнап це також знає. Однак багато, хто не знає, тому я вирішила написати цей блог.

Якщо коротко – Ігор не міг засвітити жодні кошти, наприклад з продажу земельної ділянки, в часи Януковича через революційну діяльність, яку почав задовго до Майдану. І це зараз у нас куди не плюнь всі ветерани війни з Януковичем, а до Майдану знайти бажаючих смикати тигра за хвіст було дуже важко. Пам'ятаю, я навіть Гнапу пропонувала проникнути з собою в "Міжгір'я"...

З Ігорем я познайомилася пізніше і в його особі знайшла собі співучасника. Ми "розхитували човен", як могли. З весни 2013 зайнялися мисливським маєтком Януковича під Сухолуччям, що до речі, був збудований за державний кошт.



Янік збудував за держкошт сотні кілометрів лісових доріг та тисячі вишок-номерів

При чому Янукович там не ходив на полювання, в прямому розумінні цього слова, бо воно не підходить до масового забиття тварин, яке влаштовував Президент задля розваги. Кабанів та косуль заганяли на розстріл на галявинку перед спеціально облаштованою вишкою, з якої цілив Президент.



Розстрільна галявина

І я вважала, щоб підняти людей на Майдан треба донести інформацію, що їх Президент розважається, проливаючи кров. Однак, мої титанічні зусилля повідомити про це через журналістику вилилися в повне фіаско -лише один сюжет на 5-тому. На "Українській правді" я змогла поставити статтю лише в блог...

Тоді я вирішила, а хай Янукович сам розкаже про свої криваві збочення.

План був такий -знищити якийсь об'єкт в мисливському маєтку Януковича та спровокувати цим порушення кримінальної справи. Тоді телеканали самі рознесуть інформацію (адже треба ж буде "янучарам" якось пояснити чому вони ганяються за журналістами), а мені відповідно залишиться лише коментувати про кровожерливість Президента.

Коли визрів цей план – викликати вогонь на себе – я пам'ятаю нашу розмову з Луценком, що стосувалася ризиків.

Ризики звісно були різноманітні, зокрема, конфіскація майна. "На тебе щось оформлено?", -спитала я Ігоря. Він поскаржився, що має гроші на рахунку в банку. Проте зауважив, що такі втрати заради революції для нього не критичні, бо поклав не все, мовляв, працюємо. Я теж ризикувала майном -на мене був оформлений автомобіль. Проте ми вирішили – стрілять, так стрілять!

І в день УПА 14 жовтня 2013 року рушили пиляти одну "розстрільних" вишок Януковича.

Чомусь від початку все пішло шкереберть. Тільки виїхали, виявилося за нами хвіст. Навіть "хвостище" – майже десяток автомобілів "наружки" було задіяно. Відірвалися. Левову частину "хвоста" відтягнув за собою Андрій Дзиндзя. Потім довго добиралися до "об'єкта", мисливський маєток Януковича був оточений протитанковим ровом та охоронявся патрулями, тому брели пішки через луги, болота, ліс.



протитанковий рів

Виявилося, що піднявся рівень води в річці Жидок, яку треба було перейти вбрід, піднімаючи над водою речі. Але як, якщо я не доставала дна? Я довго бродила по-шию в зимній воді, шукаючи броду, поки нарешті не здогадалася відірвати частину плаву, на нього поклали речі, і таким чином переплавили їх сухими на інший берег.

Нарешті, коли ми добралися до вишки, виявилося, що з трьох пилок, яких мені порекомендували в "Епіцентрі" пиляла лише одна. Деревина була дуже тверда. А ще у нашого "дракона" – тієї клятої величезної "розстрільної" вишки було аж вісім ніжок на яких вона стояла і хвіст (сходи), які також забезпечували міцність конструкції. І я думала ми їх ніколи не спиляємо.



Однак Ігор не запанікував, а поступово одну за одною перепиляв всі ніжки. На це пішло п'ять годин! Відпочивав Ігор -пиляла я.

Коли все було готово, виявилося, що спиляна вишка просто так падати не збирається. Добре, що Ігор взяв з собою мотузку. Ми її прив'язали до даху, Ігор тягнув, я вилізла на сусіднє дерево штовхала у дах ногою. Проте "вишка" міцно та вперто стояла. З нами був ще один сміливець, що здогадався розкачувати її за "хвіст" (сходи), як гойдалку, ритмічно перекидаючи вагу тіла від одного бильця сходів до іншого. Ми качалися довго, може з півгодини, і нарешті танцююча конструкція, з оглушливим скрежетом, обвалилася.

Далі ми гарячково тікали, хіба що я затрималася ще на кілька хвилин -написала на стінах будиночку слова, які стали надзвичайно актуальними лише через кілька місяців: "Янукович – Україна не полігон для маніяка", "Янукович, не смій проливати кров".

Вибралися до автомобіля ми далеко за північ. Ми не могли орієнтуватися в нічному лісі, тому пішли далеким обхідним шляхом десь 20 км. по дорозі, де був додатковий "бонус" – треба було ховатися від автомобілів охорони та обходити лісом блокпости.

На наступний ранок ми запланували кинути провокаційну наживку -фотографії, відео в ЗМІ. Однак нас чекав гіркий сюрприз: журналіст, який був з нами і у якого були всі матеріали прислав СМС: "Фото у мене не має" і відключився. Мені все стало зрозуміло. Виявилося, у Януковича відреагували дуже мудро: вирішили замовчати інцидент. Для цього варто було лише "попрацювати" з журналістом. Логіка їх була проста: не має фото -значить нічого не було.

Отже спровокувати інформаційну хвилю, як ми задумували, нам не вдавалося. Проте, я подумала, що хоч трохи виправити ситуацію може хороша фотографія спиляної вишки.

Адже вона – месідж аналогічний, моєму проникненню в "Міжгір'я". Там, я формувала послання: "жодний паркан не є перешкодою", тут: "жодний Маєток не встоїть, зламана "розстрільна вишка" лише початок".

Тому я натягнула, ще вологувате з ночі взуття, взяла фотоапарат (черговий раз подумала, хочеш щось зробити добре, роби сама) і направилася знову до "місця злочину". Знову луги, болота, брід через Жидок, ліси... Інтуїтивно до спиляної вишки я пролізла через кущі. Ніщо не віщувало присутність людини, ліс жив звичним порядком, перестукував дятел, шарудів кабан. Однак варто мені було розсунути віття останніх кущів просто перед собою я побачила охоронців.

Я була так близько, що не могла рухатися, щоб не видати себе. Так я пролежала в кущах навпроти засідки кілька годин. При чому виявилося, що ця засідка особисто для мене. Я чула, як охоронці говорили, що у Чорновол не має фотографій, що вона обов'язково прийде.

Я вирішила не перевіряти навіщо вони мене чекають, і коли виникла можливість нишком втекла. Однак вже сутеніло, мені треба було 10 км. пройти через ліс і я класично заблукала: за три години зробила рівне коло, вийшла знову якраз навпроти розстрільної галявини.

Було темно і тихо. Там, де вдень була засідка лише чорніли стовбури дерев. Я подумала – це доля мене водила лісом, щоб таки дати мені можливість зробити фото. Я крадькома підійшла до вишки, що валялася на боку, дістала фотоапарат і в цю ж таки мить двері раптово відчинилися і на землю просто переді мною з цигаркою в руках зістрибнув міцний охоронець. Виявляється він на ніч облаштувався у вишці, все-таки тепліше і затишніше, вийшов покурити перед сном, а тут я власною персоною на порозі. Оце була німа сцена! Я мовчала. А він сказав: "Я був певен, що ти прийдеш, приємно познайомитись". Я мовчала і навіть не пробувала тікати. Я була втомлена і мені було страшно знову ниряти у ліс. Там було багато кабанів, один з них мене навіть атакував, а ще щось гарчало з темної крони дерева, і мені зразу пригадалися сліди рисі...

Тоді охоронець знову порушив мовчання: "Я тебе спеціально чекав, щоб відпустити". Я навіть зразу і не зрозуміла. Як це так відпустити? "Я теж не фанат Януковича...", – пояснив охоронець.

"А може мені краще здатися?", – перепитала я, дуже не хотілося до кабанів. "В жодному випадку тобі не можна потрапляти, -сказав охоронець, – Я не можу тобі розповісти чому, але в жодному випадку. Тебе шукають. Тікай далі в ліс, як побачиш фари, у охорони тепловізори (що таке тепловізори, я ще тоді не знала, дізналася трохи згодом, коли зустріла патруль, добре, що в лісі багато кабанів і вони втратили ціль так і не розібравшись, що це був не кабан).

Охоронець навіть підготував мені маршрут відходу, щоб мені не довелося йти в брід через ріку і навіть провів кілька кілометрів. Тоді я про це навіть не думала, але зараз мені здається, що він врятував моє життя (якщо він це читає, я прошу його написати мені на фейсбук, щоб зв'язатися, щоб подякувати). Одним словом тоді я вибралася благополучно.

А далі події розвивалися дуже стрімко. Крапля таки точить камінь. Нам здавалося всі потуги по "розхитуванню човна" мізерні, що мало що виходить (зокрема акція з вишкою провалилася), але невдовзі вибухнув Майдан.

А далі був цікавий збіг: я ледь не стала першою в "небесній сотні". Тепер мені здається, що вирок собі я собі підписала "спиляною вишкою". Андрій Дзиндзя був першим, хто з майданівців пропав, потім виявилося, що він арештований. І думаю, що не лише через грейдер біля Банкової, а також через "вишку". Ігор Луценко з Вербицьким були перші кого викрали, катували і кинули в засніженому лісі помирати. (Мені задається, що Ігоря тоді викрали не випадково, на нього полювали через "вишку"). Він чудом виповз до людей, а Вербицький замерз на смерть...

А після Майдану, фотографії "спиляної вишки", які мені так і не вдалося зробити, Андрій Дзиндзя знайшов на флешці в офісі "Танталіту"...







Мені здається цієї історії достатньо для розуміння чому Ігор не міг офіційно показати свої доходи від продажу земельної ділянки в 2013. Яке корупційне збагачення? Він навпаки ризикував всім, без жодної користі для себе.

А ось після Майдану він показав ці гроші в декларації. Тобто його тепер розпинають за чесність? І це ми називаємо боротьбою з корупцією?

Про сучасні схеми "колишніх" детальніше на сайті http://chornovol.info