Олег Тягнибок: Третій Майдан буде відповіддю на контрреволюцію негідників

21 листопада – День Свободи, річниця початку Революції гідності. Три холодних місяці, упродовж яких у центрі Києва неприступною фортецею вистояв революційній Майдан, змінили уявлення світу про Україну. Українську силу духу – людей, які вийшли обстояти власну Гідність, – не спроможні були зупинити ані кийки знавіснілих "беркутів", ані підступні кулі підісланих диктатором снайперів.



Для "Свободи" нинішня дата також особлива. І не тільки тому, що цього дня ми обов'язково погортаємо у пам'яті революційні будні, в яких гартувалося свободівське братство, – згадаємо битви на барикадах, нічні чергування в промерзлих наметах і як нагороду – гарячий борщ з революційної кухні. Особлива й тому, що Революція гідності стала для "Свободи", з одного боку, періодом найвизначніших ідеологічних здобутків, а з іншого – часом найтяжчих і найболючіших втрат.



Під час Революції гідності уперше з часу Незалежності націоналістична ідеологія стає реальною революційною зброєю. Велелюдний, багатотисячний Майдан – то правдивий бандерівський Майдан. Його обереги – чорно-червоні бандерівські прапори. Його привітання – традиційне бандерівське "Слава Україні! – Героям Слава!", яке тепер звучить по всій Україні – від заходу до сходу. Але під час цих революційних подій обривається життя 19-ти свободівців – наших побратимів. Вони стають для нас ангелами-охоронцями – цілою свободівською чотою у Небесній сотні України. І – вічним та незагоєним болем.



Нині, коли з часу завершення активної фази революційних подій минуло дев'ять місяців і вже можна реально оцінити те, як саме її завоюваннями скористалося суспільство, – абсолютно очевидним є факт, що Революція гідності не завершилася – вимоги Майдану не виконано до кінця. Ба більше, очевидним є і те, що зимові революційні події, які так приголомшили світ, – це фактично лиш один етап (хай, може, найбільш вражаючий та найяскравіший) – у довготривалій боротьбі української нації за Українську державу, збудовану на засадах національної, соціальної та історичної справедливості.



Ця боротьба вже пережила три революції, але досі так і не здобула остаточної перемоги. Перша революція – незавершена, 1991 року. Друга – так звана Помаранчева, яка, на жаль, призвела до зміни олігархічних політичних еліт, але не до зміни кримінально-олігархічного суспільного устрою. І врешті третя революція – Революція гідності. Вона хоч і повалила злочинний режим Януковича, але не розставила запобіжників, які убезпечили б націю від контрреволюції його ставлеників, які сьогодні різними способами та методами знову вертаються у владу.

Не раз доводилося чути, що Революцію гідності багато хто вважає свого роду дивом. Адже після розчарувань помаранчевим Майданом 2004-го нація, здавалося, більше ніколи не підніметься на боротьбу і не продемонструє яскравого спротиву. Але справжнє диво – це добре підготовлене диво. Свободівці добре це розуміють, адже від самого моменту "пришестя" Януковича були у мейнстрімі боротьби з його прокремлівським диктаторським режимом. Іще задовго до Революції гідності свободівці організовували та були учасниками численних протестних акцій, які мали на меті уперто і методично розхитувати владний човен безграмотного проФФесора і які наполегливо виколисували український волелюбний дух.

Пригадаймо разом. Від 2006-го і щороку в столиці під все тими ж бандерівськими гаслами, які розквітли на Революції гідності, проходять велелюдні свободівські Марші УПА. Їх не показують приватні олігархічні телеканали, про них не пишуть заангажовані газети, але це аж ніяк не стає на заваді десяткам тисяч людей, які на заклик свободівців щороку виходять 14 жовтня, щоби задемонструвати свою українськість.



Так само щороку 1 січня, у день народження Степана Бандери, "Свобода" проводить смолоскипні марші на честь Провідника.



Уже навесні 2010 року Всеукраїнське об'єднання "Свобода" організовує та проводить хвилю простестних акцій проти януковичівського міністра освіти Діми Табачніка, який переписує українські підручники на російський лад та по-совковому викривлює правдиву українську історію.



Тоді ж, навесні 2010-го, 27 квітня, "Свобода" проводить масштабну акцію протесту під стінами Верховної Ради України проти ратифікації зрадницьких "харківських угод". Угод, згідно з якими Чорноморський флот РФ іще на чверть століття залишається в Україні. Уперше під час цієї протестної акції свободівцям доводиться боротися зі знахабнілими силовиками, які застосовують проти мирних протестувальників кийки та сльозогінний газ. Уперше обурені протестувальники скандують представникам режиму: "Ре-во-лю-ція!". За нібито групове порушення громадського порядку порушено Кримінальну справу. Сотні свободівців викликають на допити у міліційні застінки...



З січня 2011 року "Свобода" вже на повну силу бореться з політичними репресіями режиму Януковича, у якого все чіткіше проявляються риси азійської диктатури. Зокрема юридична служба "Свободи" захищає так званих руйнаторів пам'ятника Лєніну в Києві (патріотів, які відбили боввану ніс) та "підривників" ідола Сталіна у Запоріжжі. Хоча заради справедливості варто зауважити, що руйнаторів бовванів Лєніна свободівці захищали іще від 2009 року...

На початку 2011 року "Свобода" ініціює загальноукраїнську протестну кампанію проти антисоціальної пенсійної реформи Азарова-Тігіпка і вимагає скасувати закон "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи".



9 травня 2011 року Кремль вирішує спробувати Україну "на зуб" і робить це у Львові. Проросійські маріонеткові політичні сили на кшталт "Руского єдінства", "Анархічєского союза молодьожи" та ін. організовують так звану червонопрапорну провокацію у патріотичному західноукраїнському місті. Члени проросійських партійок навідуються до Львова, аби пронести його вулицями криваве совєцьке знамено. "Свобода" рішуче протидіє ритуальному приниженню українців.



Відбуваються сутички свободівців з міліцією, яка стає на бік реваншистів. За наслідками протистояння міліція порушує кілька кримінальних справ, складає десятки адміністративних протоколів. Правоохоронці викликають свободівців на допити, які тривають нерідко по багато годин. Чимало націоналістів кидають у застінки СІЗО. Але "Свобода" не здається і виставляє під СІЗО щоденні пікети. Тисячі львів'ян виходять на підтримку політв'язнів, поки усіх свободівських активістів врешті випускають на волю. Червонопрапорна провокація 2011 року у Львові – це лиш один епізод у послідовній боротьбі націоналістів з кривавими совєцькими знаменами та колорадськими георгіївськими лєнточками – мілітарним символом "Руского міра".



Послідовну боротьбу із засиллям "Руского міра" "Свобода" веде упродовж усього періоду правління Януковича. Навесні 2012 року націоналісти домагаються заборон на демонстрацію у кінотеатрах України фільму "Матч", де українців показано не просто як нацистських колаборантів, зрадників, боягузів та стукачів, а й як фізичних та розумових дегенератів... Цей фільм – "шедевр" україноненависництва – створив російський політтехнолог Тімофєй Сєргєйцев. Той самий Сєргєйцев, який придумав агітаційний ролик 2004 року із поділеною на три сорти Україною. Там же, де заборони на показ фільму не вдається досягти офіційним шляхом, свободівці попросту зривають "прем'єри".



Нині, до слова, такі антиукраїнські фільми уже забороняють на державному рівні.

Так само "Свобода" чинить спротив українофобській виставці "Волинська різня", що має відбутися в столичному Українському домі. Під час акції спротиву затримують та кидають за ґрати Андрія Мохника, Ігоря Мірошниченка, Олега Осуховського та іще близько 10 свободівських активістів.



Липень 2012 року – знаковий у боротьбі за українську державу, адже відбувається Мовний майдан. Після того, як 3 липня Верховна Рада ухвалює скандальний законопроект "Про засади державної мовної політики" авторства Ківалова-Калєсніченка, розпочинаються акції протестів, активними учасниками яких стають, власне, свободівці. Під час Мовного майдану свободівці уперше вступають у відкриту сутичку з силовиками – лава на лава, і демонструють суспільству, що "беркутівців" можна і треба перемагати.





Це відбувається у той час, коли народні депутати шостого скликання попросту втікають під натиском міліцейських кийків. До слова, серед захисників української мови під Українським домом – активіст "Свободи" Сашко Капінос, який опісля, вже під час Революції гідності, стане одним із воїнів Небесної сотні... Він, котрий вистояв на гарячому граніті коло Українського дому, впаде на холодний брук вулиці Інститутської...

Форпостами боротьби з режимом Януковича тривалий час є місцеві ради, зокрема на заході Україні, де свободівці мають потужне представництво. Націоналісти – голови обласних рад Львівської, Івано-Франківської та Тернопільської областей – завше діють в унісон у питаннях спротиву злочинному режиму. Наприклад, подають спільні заяви з протестами проти тих чи інших кроків чи дій режиму.



...Прийшовши наприкінці 2012 року в парламент, "Свобода" приносить у стіни головного законодавчого органу країни свій революційний дух і одразу ж встановлює правила, суголосні з її політичною позицію. Першого ж дня роботи народні депутати-націоналісти зрізають паркан, який перешкоджає доступу до ВР громади, та виганяють з зали "тушок" – Табалових.





Саме завдяки народним депутатам-свободівцям Янукович так і не зміг сформувати конституційну більшість, та й сама його провладна більшість була доволі хитка. З перших засідань націоналісти чинять і активний фізичний спротив комуністам і "регіоналам", повертаючи людям віру у те, що Януковичу можна гідно протистояти. Через те, що "Свобода" дає провладним депутатам відсіч, парламентську опозицію у цій Верховній Раді не б'ють і не ламають її представникам на головах стільці, як то було у парламенті попереднього скликання.



Серед запроваджених "Свободою" правил, за якими, до слова, і зараз також змушені будуть жити парламентарі (бо уже неможливо буде опустити підняту до певної висоти планку політичної поведінки), – нещадна боротьба із "кнопкодавством". Адже свободівці, як жодна інша політична сила, ходили на парламентські засідання у повному складі й завше 100-відотково голосували за знакові для суспільства законопроекти.



Уже й перебуваючи в парламенті, "Свобода" також повсякчас вела боротьбу проти узурпації влади незаконною (її ще називали протермінованою) "регіоналівською" Київрадою.



Уже в переддень Революції спротив громади вигойдували й акції "Вставай, Україно!", які прокотилися майже всіма регіонами. Організаторами та активними учасниками цих акцій також були націоналісти. Вже навіть і під час Революції гідності свободівці стали організаторами майданів у багатьох містах України. Водночас залишалися дисциплінованими та не випинали свою політичну силу наперед, не заробляли політичних балів.



Врешті, знакове падіння торік 8 грудня Лєніна в центрі столиці, яке започаткувало найбільший в історії людства лєнінопад, – розпочалося із "самогубства" Лєніна в Охтирці в лютому 2013 року, яке відбулося за активного сприяння свободівця Ігоря Мірошниченка і за яке Ігоря режим Януковича силувався посадити до цюпи.







Наводячи приклади того, що "Свобода" готувала суспільство до подій Революції гідності, в жодному разі не хочу применшити роль у цьому процесі інших організацій та окремих осіб. Хочу лиш вкотре підкреслити: революція – це процес. Аби розпочалася її активна фаза -суспільство має бути до цього готове. Коли розпочалася активна фаза Революції гідності – об'єдналися усі. Зокрема й ті, котрі, здавалося, ніколи не знайдуть порозуміння. Але перед тим треба було пройти крізь численні розрізненості, наприклад, вимоги творити майдани без прапорів, не надавати на них слова політикам тощо... Аби стерлися ці розрізненості, мала відбуватися постійна велика й копітка робота.



Чи буде третій Майдан? Обов'язково буде. Як би українців не переконували декотрі нинішні представники влади, що ми, мовляв, уже достатньо "майданили" і тепер треби "тихо сидіти" (вочевидь, бо вони вже до влади прийшли). Цей Майдан буде, бо вимоги, сформульовані попередніми – не виконано. Бо Україна виявилася беззахисною перед реваншем представників кримінально-олігархічних кланів і перед воєнною агресією Кремля. Побудувати справді сильну Українську державу, вільну від окупанта і від привидів минулого – завдання нової активної фази Революції гідності, яка ще настане, яка ще прийде...

Будь-які спроби контрреволюції негідників отримають у відповідь третій Майдан.