Українська правда

ПУБЛІКАЦІЇ

#УрядГройсмана – 2. Театр одного прем'єра
07.11.2018 06:00
Чому засідання уряду перестали бути місцем для дискусій і реального прийняття рішень, як прем'єр Гройсман навчився робити із Кабміну шоу і чим йому в цьому прислужились телевізійні камери, читайте у продовженні циклу статей про те, як живе #УрядГройсмана.

Прем’єр-міністр Володимир Гройсман встає і залишає залу засідань уряду. Віце-прем’єри і галузеві міністри також підводяться, збирають речі і, продовжуючи розмови, виходять слідом за ним.

Могло б здатись, що закінчилось засідання уряду. Але на годиннику лише 10.45. Насправді воно щойно тепер починається.

За регламентом Кабмін, уряд зобов’язаний засідати щосереди о 10 ранку. Однак останні кілька років о цій годині весь Кабмін збирається не на засідання, а на закриту урядову нараду. На ній узгоджується порядок денний і утрясаються конфліктні питання.

Десь за чверть одинадцята прем’єр і міністри виходять, але тільки для того, щоб повернутись назад хвилин за 10-15. Хтось іде на "перекур", а хтось просто не хоче перетинатись із журналістами, яких якраз під час цієї паузи організованим натовпом запускають у залу засідань уряду.

Як тільки ЗМІ розташуються у відведеному їм секторі, виставлять камери і натиснуть кнопки "Rec", до залу один за одним вертаються члени уряду і розсідаються по своїх місцях. Все затихає у мовчазному чеканні.

Аж поки не відкриються двері у закриту частину будівлі Кабміну, та з них не вирине усміхнений і впевнений Володимир Борисович Гройсман.

Він на ходу махає комусь рукою, злегка підморгує і вітається з міністрами. Так наче не він сидів з ними за цим же столом якісь 20 хвилин тому. Але це не має жодного значення. Адже тепер на всіх дивляться об’єктиви камер. Тепер – все ніби по-справжньому.

За столом сидять люди, які не дуже люблять одне одного, і більшість із них мають не найтепліші почуття до прем’єра.

Але наступну годину вони дружно підніматимуть руки і одностайно прийматимуть рішення, демонструючи дієздатність і єдність уряду Гройсмана. Хай навіть це буде просто гарною картинкою.

"Кабмін майже помер як колегіальний орган. Це часом схоже на бездиханне тіло, яке виставляють перед камерами і вдають, що пацієнт живий. Це не Кабмін, це – колегіальний Гройсман", – скаржився якось УП один із міністрів.

Чому засідання уряду перестали бути місцем для дискусій і реального прийняття рішень, як прем’єр Гройсман навчився робити із Кабміну шоу і чим йому в цьому прислужились телевізійні камери, читайте у продовженні циклу статей "Української правди" про те, як живе #УрядГройсмана.

Перший матеріал циклу: #УрядГройсмана: Хто і як керує Кабінетом міністрів   

За столом сидять люди, які не дуже люблять одне одного, і більшість із них мають не найтепліші почуття до прем’єра.

всі фото:  прес-служба КМУ

Кабмін перед камерами

"Як не дивно, але роботу на Кабміні завалила якраз "відкритість". Коли в залі наставили камер, то перестали реально приймати рішення", – скаржиться в розмові з УП один із урядовців з Кабміну Гройсмана.

"Коли Яценюк вигадав транслювати засідання уряду повністю, то рятував себе. Але тепер це використовується, щоб всі робили те, що потрібно Гройсману", – додає він.

Систему повністю відкритого засідання уряду і справді запровадив колишній прем’єр Арсеній Яценюк під час своєї другої каденції.

За прем’єрства, скажімо, Миколи Азарова пресу пускали послухати лише його вступне слово. Микола Янович 10 хвилин розповідав про "кровосісів", "папередників" та урожай капусти. Після чого журналістів виганяли, і починалась реальна робота.

Під кінець другого прем’єрства Яценюку потрібні були гарні жести, як от повна відкритість, бо він відчував, що президентська команда системно працює проти нього. З іншого боку, трансляція всього засідання уряду мала на меті ще й поділ відповідальності.

"Неправда, що Яценюк відкрив засідання тільки щоб "захиститись". У цьому був ширший розрахунок. Він розумів, що піднімаючи тарифи та ухвалюючи інші непопулярні рішення, йому треба продемонструвати, що це не його вигадки. Він відкрив уряд і показав, що от, дивіться, це спільна позиція, спільні рішення і спільна відповідальність", – пояснює УП тодішній і нинішній віце-прем’єр Геннадій Зубко.

Засідання Кабміну в режимі он-лайн перейшло у спадок і прем’єру Гройсману. Але якщо для Яценюка це було способом захисту, то для нинішнього прем’єра – способом наступу.

"За великим рахунком, Гройсман єдиний знає, які питання точно потраплять в порядок денний, і тому режисує Кабміни. На засідання не виноситься нічого, проти чого у прем’єра є зауваження. І навпаки, він часто проводить рішення, які потрібні йому, але мають противників в уряді. Він виносить їх на прийняття перед камерами, і ніхто не осмілюється сказати що він проти", – розповідає не під запис один з міністрів, у якого були натягнуті стосунки з Гройсманом.

По суті, роблячи засідання повністю публічними, прем’єр насправді не додає Кабміну самостійності, а ставить рішення уряду у залежність від своєї волі.

На весь уряд є всього кілька людей, які наважуються публічно заперечувати прем’єру.

Адже навіть звичайні робочі неузгодженості перед об’єктивами камер можуть видатись серйозним конфліктом. І що гірше – реально ним стати.

Серед людей, які можуть публічно не погодитись з Гройсманом, слід згадати главу МВС Арсена Авакова. Проте він рідко вступає в сварки з прем’єром на засіданнях.

Їхні "конфлікти" в чомусь нагадують сварки старого подружжя: інколи покрекчуть, але помиряться. Наприклад, глава МВС може дозволити собі роздратовані гримаси на Кабміні, коли прем’єр запросить з презентацією чергового чиновника середньої руки.

"Аваков дуже бурчав, коли презентували бренд України. "Бренд гі..но, презентація гі..но, а ти сиди і слухай. Це хіба робота уряду?", – переказують слова Авакова члени Кабміну.

В розмовах не під запис в уряді пояснють, що Аваков може собі дозволити більше, бо Гройсман дуже дорожить дружбою з "Народним фронтом" і тому рідко наполягає на рішеннях, які суперечать інтересам партії Яценюка-Авакова.

Серед людей, які можуть публічно не погодитись з Гройсманом, слід згадати главу МВС Арсена Авакова

"Володя, фактично, поставив своє майбутнє в залежність від "Фронту". Арсен і Сєня не дають Петру його з’їсти. Тому Аваков не заглядає в рот Гройсману, як решта. А ти спробуй піти проти нього, ще й перед камерами! Він страшенно злопам’ятний", – скаржиться один із міністрів.

"Якось Гройсман не пустив Омеляна (міністр інфраструктури – УП) в якесь там відрядження у Штати. І Омелян візьми і напиши у  Facebook щось там, що від Вінниці до Вашингтона 8 тисяч кілометрів (у пості міністра 7799 км – УП). То Гройсман йому за кожної нагоди нагадував ті 8 тисяч", – розповідає очевидець таких "нагадувань".

Але прем’єр може відповідати не тільки словами. Арсенал його реакцій доволі широкий: від службових перевірок, як у випадку з Омеляном, до публічної кампанії за відставку, як у ситуації з вже екс-міністром фінансів Олександром Данилюком.

Тому не дивно, що у масі своїй засідання уряду нагадують зібрання товариства добрих друзів, які думають однаково, хочуть того самого і голосують усі як один. Принаймні перед камерами.

Засідання уряду стали головним піар-майданчиком для Гройсмана. Тут він таврує опонентів, тут він звітує перед суспільством, тут він зустрічається з дітками і піднімає пенсії.

Виявилось, що немає кращого місця для реалізації піар-стратегії прем’єра ніж засідання Кабміну.

"Так історично склалось, що коли ти хочеш щось донести до людей, то найзручніше це зробити на уряді. Тут всі камери, всі одразу цитують, до всіх одразу долетять твої слова. Ну гріх було б таким майданчиком не користуватись", – визнає не під запис один із найближчих соратників Гройсмана.

Особливо, якщо врахувати, що сам прем’єр має феноменальне вміння подобатись і входити в довіру до "простих людей", імпровізувати і блискавично реагувати на ситуацію.

"Аваков дуже бурчав, коли презентували бренд України. "Бренд гі..но, презентація гі..но, а ти сиди і слухай. Це хіба робота уряду?",переказують слова Авакова члени Кабміну.

Як розповіло одразу кілька членів Кабміну, дійшло до того, що прем’єр сам вирішує, кого запросити на засідання і кому там надати слово. Він може, наприклад, викликати звітувати керівника якоїсь із структур, не ставлячи до відома профільного міністра.

Так на Кабміні свого часу "звітував про успіхи" екс-глава ДФС Роман Насіров, а його формальний керівник міністр фінансів Данилюк нічого про це не знав.

Або навпаки, прем’єр може забрати слово у того, хто говоритиме щось неприємне. Мовляв, не зараз, "не на часі", не варто виносити сміття з хати, та ще й перед камерами.

Але що відбувається, коли прожектори гаснуть і журналісти дружнім натовпом виходять із зали засідань уряду?

Кабмін без камер

"Рішення тут не приймаються. Вони приймаються де завгодно, але не тут на Кабміні", – скрушно зітхає в розмові з УП один із членів уряду.

Це можна було б сприйняти як гротеск чи жарт. Але після спілкування з майже десятком міністрів, депутатами та членами так званої "стратегічної дев'ятки", можна сказати, що в цьому жарті жарту, насправді, лише невелика частка.

Якщо не рахувати оперативних, не особливо важливих  питань, то ключові рішення уряду умовно можна поділити на кілька груп.

По суті, роблячи засідання повністю публічними, прем’єр насправді не додає Кабміну самостійності, а ставить рішення уряду у залежність від своєї волі

Перша – найважливіші, стратегічні питання, де сконцентрований інтерес багатьох груп впливу. Зазвичай рішення щодо таких питань ухвалюються і справді не на засіданнях уряду, а на четвертому поверсі Адміністрації президента на зборах так званої "стратегічної дев'ятки". На уряді її рішення фактично тільки затверджують.

"Це питання, які погоджують у Порошенка на своїх стратегічках, де сидять президент, прем'єр, Аваков, Яценюк і решта. Про ці рішення звичайні міністри дізнаються фактично перед засіданням уряду. Тобі просто кажуть, що є отаке рішення, і ти маєш за нього проголосувати. Якщо є питання, то давай – іди "нагору".  І ти голосуєш. Ну бо як не проголосувати? Просто сидиш і підіймаєш руку", – зізнається УП один із міністрів з квоти БПП.

Якщо хтось із міністрів "не розуміє", чому він має проголосувати за таке рішення, то з ним можуть провести окрему розмову як прем’єр, так і президент.

Особливо норовливих можуть "запросити" у підвал уряду.

"Туди мають доступ тільки перші особи. Всього кілька людей з керівництва країни. Це реально такий як бункер у підвальному приміщенні в Будинку уряду. Його використовують, щоб переговорити конфіденційно. А можуть запросити міністра і сказати, що от, друже, ми, а от наше рішення. Воно може тобі не подобатись, але ти його приймеш", – розповідає на умовах анонімності один із членів #УрядуГройсмана.

Друга – звичайні питання,  які не належать до категорії найбільш ласих. Їхній шлях від міністерства до засідання уряду пролягає через урядовий комітет.

У комітеті Кубіва (справа) інтереси прем’єра представляє його "права рука" Володимир Кістіон (зліва), у комітеті Розенка – міністр соцполітики Андрій Рева.

Фактично робота цих комітетів покладена на віце-прем’єрів. Умовно можна провести аналогію з комітетами Верховної Ради, де законопроекти опрацьовуються перед голосуванням. Так само відбувається і в уряді.

Міністерства подають свої пропозиції на профільний комітет, де над ними працюють усі зацікавлені відомства. Після комітету рішення йде на Кабмін.

Ключових урядових комітетів є два: економічний, яким керує перший віце-прем’єр Степан Кубів, та соціальний, за який відповідає віце-прем’єр Павло Розенко.

Є ще комітет з євроінтеграційних питань, яким займається віце-прем’єрка Іванна Климпуш-Цинцадзе, та гуманітарний комітет В’ячеслава Кириленка. Правда, останні два не мають особливого впливу, бо займаються, як висловився один із ключових членів уряду "абстракціями". У перекладі на мову обивателя – там рідко трапляються "рибні теми" і гроші.

Чого не скажеш про комітети Кубіва і Розенка. Саме через них проходять усі економічні, транспортні, енергетичні, інфраструктурні (Кубів) та соціальні (Розенко) питання. Часто саме від рішення комітету залежить той варіант постанови, який прийме Кабмін. І навпаки, в комітеті можна "втопити" будь-яку ініціативу, ніколи не допустивши її до розгляду на Кабміні.

Тому контроль над цими органами дуже важливий, і там утворилась цікава система влади.

В обох ключових комітетах формальне лідерство належить віце-прем’єрам із президентської квоти. Однак в кожному з них сформована потужна група впливу прем’єра Гройсмана.

У комітеті Кубіва інтереси прем’єра представляє його "права рука" Володимир Кістіон, у комітеті Розенка – міністр соцполітики Андрій Рева. У першому випадку тандем Кубіва-Кістіона, як переконують міністри із обох квот уряду, працює дуже злагоджено.

"Кубів намагається служити двом панам. З одного боку він слухає вказівки з Банкової, а з іншого ніколи не пропустить рішення на Кабмін, якщо Кістіон так скривить губи і скаже своє "не на часі", – переконує один із членів цього комітету.

[L]

У комітеті Розенка ситуація напруженіша за рахунок неприязні між віце-прем’єром і профільним міністром.

"Розенко і Рева тихо ненавидять одне одного. А часом і голосно", – жартома описує ситуацію в комітеті один із міністрів. Але як би там не було, Реві і Гройсману вдається утримувати блокпакет в комітеті, і протискувати чи зупиняти потрібні їм рішення.

Але навіть якщо щось просочиться через комітет, то його завжди можна зняти з розгляду на згаданій на початку статті "урядовій нараді", де своє слово може сказати особисто прем’єр.

Третя група – Іast but not the least – кадрові питання. Фактично, це найбільш закрита група рішень, які ухвалює Кабмін.

В уряді за підготовку кадрового блоку у порядку денному відповідає секретаріат, яким керує ще один соратник прем’єра – міністр Кабміну Олександр Саєнко.

На кадрах варто зупинитись окремо. По-перше, свої люди на посадах – це найефективніший інструмент поширення впливу. По-друге, в уряді Гройсмана кадрові питання овіяні ледь не містичним фльором.

"Ви розумієте, що міністри, не хтось з вулиці, а міністри, не знають до останнього, за які кадрові рішення голосуватиме Кабмін! В порядку денному вони з’являють тільки перед самим голосуванням за них. Проекти усіх інших рішень, навіть з обмеженим доступом, є, а кадрів – немає", – обурюється в розмові з УП міністр з нинішнього уряду.   

Щоб утаємничити призначення ще більше, у Кабміні є невеликий фокус. Якщо у прем’єра знають, що певні позиції із кадрового списку можуть викликати дискусію, то порядок денний Кабміну розділяють на дві половини.

Спершу при пресі розглядають якісь непринципові питання, і переходять до блоку рішень "з обмеженим доступом". Для цього усіх журналістів просять залишити залу засідань.

Коли "секретні" питання розглянули, формально засідання знову переходить у публічну частину. От тільки зайвої публіки на ньому уже немає.

Тоді-то і переходять до кадрів та інших "делікатних" питань.

"Все, що ти встигаєш, це пробігтися очима по тому списку і побачити якихось найбільш одіозних. Часом навіть Аваков не витримує, коли з’являються персонажі, на яких у нього цілі папки справ лежать. Таких, буває, знімають з розгляду. А решта проходить пакетом", – розповідає один із міністрів.

* * *

Якось на зустрічі з журналістами прем’єр Володимир Гройсман скаржився, що має занадто мало повноважень.

"Повноважень, як у Трюдо, українському прем’єру вистачило б… Зараз я не можу жодного документа сам підписати. Треба рішення уряду. Я, звичайно, навчився це робити (добиватись рішень уряду – УП), але ж…", – розводив руками прем’єр.

За підсумком двох з половиною років урядування можна впевнено сказати, що прем’єр казав правду. Контролювати прийняття рішень у своєму Кабінеті і проводити потрібні саме йому Володимир Борисович справді навчився дуже добре.

Якщо перші місяці здавалось, що Гройсман придивляється і оцінює, що за інструмент дістався йому в руки, то останній рік він орудує ним з досконалою точністю. І коли один із міністрів жартома назвав нинішній Кабмін "колегіальним Гройсманом", то був недалеким від істини.

Хоча, як би майстерно прем’єр не управляв урядом, замінити його собою він не може. Банально тому, що в Конституції прописані такі поняття як кворум на засіданні уряду і більшість від його складу.

А з обома цими речами дедалі більше клопотів. Все, що Гройсман міг зробити сам для функціонування уряду, він зробив. Проблеми починаються там, де з’являється потреба в інших. Часом така гостра, що весь уряд мусить чекати, поки котрийсь міністр повернеться з регіону, зі змагання по бодібілдингу чи й навіть з лікарні. Адже без нього немає кворуму.

Можна перехопити вплив на міністерства у президента, посадити туди своїх в. о. Але позбавлені права голосу за столом уряду, вони роблять тебе ще більше вразливим.

Як же добитися прихильності більшості міністрів і на кого прем’єру можна покластися у цій боротьбі, читайте уже в наступній частині циклу #УрядГройсмана.

Роман Романюк, УП






^ Догори | УКР | РУС
   Головна | Новини | Публікації | Колонки | Блоги
©2000-2015 "Українська правда"