| ПУБЛІКАЦІЇ |
Навколішках, під пекучим сонцем або у весняній багнюці – так працюють на Донбасі демінери британської міжнародної благодійної організації The HALO Trust. Керуючий персонал складається з іноземців, демінери – здебільшого місцеві жителі.
Розміновувати територію українців навчають фахівці з багаторічним досвідом. Подібні операції організація проводила в 19 країнах і на територіях, куди прийшла війна: Нагірний Карабах, Афганістан, Сомалі, Камбоджа, Ангола, Чечня, Абхазія, Ірак. З осені 2015 року до них приєдналася й Україна.
Спонсорують організацію, а відповідно й очищення української землі, уряди Великої Британії, Німеччини, США, Швейцарії, Чехії, Бельгії, Норвегії, Фінляндії та Нідерландів.
"Українська правда" побувала на одній із локацій у місті Сватове, де працюють демінери, і дізналася, хто і як розміновує понівечений війною Донбас.
– Приблизно півтора місяці тому побачили на полі двох хлопців років десяти. Вони тягнули шматок снаряду від "Града". Звісно, ми відібрали. Це небезпечно, – розказує працівник організації The HALO Trust Сергій Пастушний.
Ми йдемо полем, на якому змішались яскраві кольори випаленої на сонці трави, червоних маків та фіолетових польових квітів. На горизонті – зруйновані будівлі, від яких залишилися самі бетонні стовбури.
Це – місто Сватове Луганської області. Тут, на відміну від багатьох населених пунктів регіону, не йшли бойові дії. Але у 2015 році місто пережило свою війну. 29 жовтня в містечку загорівся арсенал.
Боєприпаси детонували і розлетілися на кілька кілометрів від епіцентру. Уламки пошкодили шість сотень будівель, четверо людей загинули. Вже наступного дня у Сватове мчалися автівки з гуманітарною допомогою. Пожежу загасили, а снаряди, що не розірвалися, прибрали з поля військові та сапери Державної служби з надзвичайних ситуацій (ДСНС).
Із того часу минуло майже три роки. Але й сьогодні на полі біля колишнього арсеналу, нині засипаного землею, продовжуються роботи з розмінування. З листопада 2017 року тут працюють демінери організації The HALO Trust.
Їх видно здалеку. Вони одягнені в сині футболки та бронежилети. Їхні обличчя захищає спеціальне приладдя – візори. Робочий день демінери проводять навколішки, вишукуючи старі уламки і нерозірвані снаряди, "забуті" в полі.
Періодично місцеві жителі роблять їм ведмежу послугу. Вночі, коли працівники йдуть з поля, ті копирсаються в землі в пошуках металу, щоб потім здати його та заробити копійчину. Їх не лякають червоні таблички, що попереджають про мінну небезпеку.
Термометр показує +37 градусів у тіні. Це означає, що сьогодні робочий день демінеров буде значно коротшим. Основний принцип міжнародної організації – безпека працівників.
Напередодні нашого приїзду до The HALO Trust група, що розміновувала територію в Новолуганському поблизу Світлодарської дуги, припинила роботу на ділянці – там почалися обстріли. Через небезпеку для життя демінерів роботи також давно призупинені в Павлополі. Взагалі, бойові дії на Донбасі – найсерйозніший виклик для організації.
– Конфлікт, що триває, – це наша найбільша проблема. Ми турбуємося за життя свого персоналу, а тому не можемо посилати людей у певні локації, де бувають обстріли. Деякі мінні поля нам не дозволяють очищувати, тому що вони ще використовуються військовими. А ще ми не можемо працювати на непідконтрольних Україні територіях, – розповідає операційний менеджер The HALO Trust Патрік Томпсон.
Він – молодий усміхнений ірландець. Уже два роки працює в Україні. До цього був у Мозамбіку, Грузії та Камбоджі.
– У глобальній перспективі для нас як для політично нейтральної та неупередженої організації є завдання працювати скрізь в Україні, незважаючи на те, під чиєю владою перебуває територія. Але на сьогоднішній день це неможливо, – говорить Патрік.
Організація спробувала домовитися з очільниками псевдореспублік щодо роботи на окупованому Донбасі ще у 2015 році. Але перемовини не дали результату.
– Не думаю, що Росія недолюблює саме HALO, з цією проблемою стикаються будь-які гуманітарні організації, – запевняє менеджер.
Полігон організації незмінний уже кілька років. На безпечному полі під Краматорськом майбутніх демінерів навчають в умовах, які максимально наближені до реальних.
Територія тут огороджена віхами – дерев’яними кілочками з різнокольоровими позначками. Ними працівники позначають знайдені вибухонебезпечні предмети, пройдену відстань або окреслюють певні ділянки.
Під наглядом фахівців українці навчаються працювати з металошукачами і щупами для пошуку розтяжок, безпечно відкопувати снаряди, евакуювати з ділянки постраждалих. За п’ять тижнів вишколу вони мають відточити навички до автоматизму.
Все це – у повному обмундируванні. На демінерах у будь-яку погоду вдягнені полегшені бронежилети та берці. Вони не надто важкі, але створюють певний дискомфорт, особливо в спеку.
[L]
Після теорії і практичних тренінгів демінерів відправляють безпосередньо в поля, причому їхні місця дислокації періодично змінюють.
Зараз на Сході працює 250 демінерів. 50 із них – жінки. В основному на роботу приймають людей віком до 50 років, адже працівник має бути здоровим і фізично витривалим. Умови роботи "у полях" наближені до армійських: відпочинок та початок роботи за свистком, на обід – 30 хвилин.
Особливу увагу приділяють вживанню алкоголю, а точніше – його забороні.
Перевіряючий може приїхати на поле в будь-який момент. Якщо алкотестер покаже, що демінер вчора випивав, то його звільняють без права на виправлення. Попри нелегкі умови праці, за цю роботу тримаються. Адже зарплата тут висока для східних регіонів – 9,5 тисяч гривень.
У "полях" люди перебувають вахтово, 22 дні на місяць. На цей час у населених пунктах їм орендують житло, а також виплачують "відрядні" – гроші, які вони витрачають на харчування.
На ділянці, яка носить офіційну назву "Сватово-22", демінери працюють з листопада 2017 року. За цей час зі 148 тисяч квадратних метрів перевірили 23,2 тисячі.
Зараз на полі працює 20 чоловік. Вони стоять на безпечній відстані один від одного – кілька десятків метрів. Це для того, щоб у разі вибуху постраждало якомога менше людей. Щоправда, за майже три роки випадків поранення чи смерті від розриву знайденого снаряду не було.
За майже три роки випадків поранення чи смерті від розриву знайденого снаряду не було
Все через те, що демінери не гоняться за кількістю пройдених метрів – наприклад, у Сватовому кожен проходить від 20 до 50-ти "квадратів" щодня та працює максимально обережно.
На колінах серед поля стоїть демінер і за сумісництвом парамедик групи Вадим. У минулому він електрозварник. Йому не вперше працювати з боєприпасами. Під час вибухів на арсеналі в місті Лозова у 2008 році він проходив строкову службу і займався розмінуванням тієї території.
– Я прийшов сюди не тільки через гроші. Я сам з Краматорська. Насправді, на Донбасі багато красивих місць, мені от подобається Ямпіль. Але як наші діти будуть ходити по замінованій землі? – роздумує Вадим.
Чоловік проводить по землі металошукачем і той починає неприємно пищати. Не відомо, що там: безпечний уламок чи нерозірваний снаряд. Вадим окреслює радіус сигналу і починає по кілька сантиметрів знімати землю з цього місця лопаткою.
Через деякий час знаходиться причина писку металошукача – поржавілий шматок заліза. Таких знахідок у Вадима ціле відро.
– За часи роботи я знаходив багато чого, але найстрашнішою стала, мабуть, граната в Новолуганському. Чека була примотана ізолентою просто до дерева, – згадує чоловік.
– Ми тут знаходимо не тільки уламки, – показує карту поля Сергій Пастушний. – Багато й небезпечних речей. Наприклад, детонатор 132 снаряду і нижня частина від системи "Град". В основному тут трапляються бустери (додаткові снаряди до боєприпасів – УП) і гранатометні постріли ВОГ-25, ВОГ-17. Знаходили тут і міну ОЗМ-72, яка не розірвалася.
Декілька знахідок на полі обнесені біло-червоною стрічкою. Місія не має права підривати знайдені боєприпаси. Тому повідомляє про них працівникам Держслужби з надзвичайних ситуацій, які приїжджають на ділянки і знешкоджують "пережитки" війни.
Довго розмовляти демінери не можуть – за свистком керівника групи треба приступати до роботи. А деякі і не хочуть. Особливо мовчазні переселенці, яких серед працівників достатньо. Дехто з робітників навіть просить не фотографувати їхнє обличчя.
Справа в тому, що представники організації, як і багато хто з міжнародників, не надто в пошані по ту сторону лінії розмежування. Свідченням того є хоча б матеріали, що з’явилися на початку червня цього року в сепаратистських виданнях. Вони стверджують, що HALO під виглядом розмінування навпаки заміновує лінію розмежування і вербує для цього місцевих жителів.
Засмаглі під палючим сонцем чоловіки запевняють: працювати з боєприпасами їм не страшно, тим паче, що в кожного працівника є страхування. І тільки пожимають плечима у відповідь на запитання, що найважче в їхній роботі.
– Напевно, погодні умови, – підказує керівник групи.
Його підлеглі погоджуються. Ніхто з них не збирається кидати роботу. Як от 25-річний Сашко з Краматорська. Для нього розміновувати територію не так вже й тяжко після роботи вантажником.
– Скільки нам прийдеться розміновувати Донбас? Не знаю, ніколи не задумувався над цим. Ми просто працюємо та й усе! – каже хлопець.
Всі вони видаються малоемоційними. Але це через звичку проводити майже цілий день зосереджено і мовчки серед природи та мін.
На сьогоднішній день організація також працює в Новолуганському, Андріївці, Озерному, Волновасі, Сартані, прикордонних селах Красній Талівці і Широкому.
– Наша робота побудована на основі Меморандуму про взаєморозуміння з Міністерством оборони. Командування ООС дає дозвіл на проведення тих чи інших робіт у певних областях, також ми працюємо з Центром цивільно-військового співробітництва, – розповідає асистент проектів Марина Лантух.
За її словами, найпоширеніша категорія боєприпасів, яку знаходять демінери, – це так звані вибухонебезпечні пережитки війни: боєприпаси, що не розірвалися, підривники, підствольні гранати, снаряди, ракети. Також часто трапляються протитранспортні міни, на сьогодні їх 72.
Інколи до організації звертаються фермери, які бояться працювати на землі після бойових дій. Щорічно Міноборони складає план територій, які бажано очистити.
Організація вже очистила і розблокувала 268 гектарів земель. Демінери знайшли більше трьох тисяч боєприпасів. Більшість – дрібного калібру. Але траплялися й протипіхотні, протитранспортні міни, зазвичай – нерозірвані.
– У порівнянні з Зімбабве, Афганістаном, Мозамбіком, Камбоджею, в Україні немає такої ж щільності мінного забруднення, – підкреслює Патрік Томсон. – Там є мінні поля на сотні кілометрів. Міни і боєприпаси, з якими ми маємо справу тут, відрізняються від тих країн, де конфлікт стався 20-30 років тому. В Україні боєприпаси дуже свіжі. Ми також маємо справу з розтяжками, яких немає в інших країнах.
Спеціалісти організації запевняють, що для ефективної роботи їм необхідно в штаті ще як мінімум 150 демінеров і спеціальна техніка.
Вже сьогодні в Києві вдосконалюють спеціальну машину The HALO Trust – фронтальний навантажувач. Завдяки бронюванню вона зможе працювати в найнебезпечніших місцях і захищатиме людей, які керуватимуть нею.
Крім того, організація дуже чекає на армовану машину на дистанційному керуванні, що зможе швидко видаляти рослинність у тих місцях, де ще можуть бути розтяжки.
Часом військові експерти намагаються спрогнозувати строки повного розмінування Донбасу. Деякі з них озвучують моторошні цифри – від 10 до 40 років. Але наразі не відома ні дата закінчення війни в Україні, ні, відповідно, час, який знадобиться на розмінування окупованих територій.
Очевидно, що на Донбасі й надалі будуть з’являтися нові розтяжки та кинуті в полях протитанкові міни. А разом з ними – українці, яким довелося опанувати нову професію демінерів.
Юлія Ворона, для УП