Українська правда

ПУБЛІКАЦІЇ

"Нові" і "Старі". Що розповідають молоді держслужбовці про ейджизм, реформи і старших колег
11.05.2018 07:00,  Юлія Ворона
Замість престижних професій вони обрали сферу, що асоціюється з бюрократією і низькими зарплатами. Вони – українські держслужбовці, яким ще немає 30 років.

Замість престижних професій вони обрали сферу, що асоціюється з бюрократією і низькими зарплатами. Кожен день вони намагаються довести: молодий фахівець не означає поганий, а реформи в Україні – можливі.

Вони – українські держслужбовці, яким ще немає 30 років.

Чи вдалося їм подолати ейджизм з боку суспільства і колег? Наскільки реально прожити на зарплату державного службовця? І чи не хотілося кинути все вже після першого місяця у "високих" кабінетах?

"Українська правда" поставила ці питання чотирьом молодим людям, які обрали для себе роботу на країну. І, за їхніми словами, не пошкодували про це.

Валерія Іжик, 23 роки, державний експерт з питань європейської інтеграції та міжнародних зв'язків Директорату стратегічного планування та європейської інтеграції

"Я займаюся питаннями освіти з четвертого курсу, як тільки пішла на стажування у Благодійний фонд Кличко. Через півроку мене запросили на роботу, а ще за три місяці я очолила "Школу успіху" – найбільший освітній проект Фонду, якому 7 років. Потім мене запросила до себе громадська спілка "Освіторія".

Врешті я зрозуміла, що класно працювати на крутий проект з конкретними результатами, але спорадичні ініціативи не дають загального ефекту покращення. Тоді я пішла навчатися на магістратуру в Київську Школу Економіки.

Там, на програмі "Публічної політики та врядування", я буквально через 3-4 місяці зрозуміла, що є круті інструменти і вони настільки прозорі, зрозумілі і прийняті світовою спільнотою, що не використовувати їх буде великою втратою. Але для цього треба бути в місці, де вони мають накладатися, бути природними. Тобто треба йти на державну службу.

Моє середовище – це "могилянці" (випускники Києво-Могилянської академія – УП) і студенти школи економіки, які працюють у реформах, Prozorro, МОЗ, на громадських засадах, пишуть круті законопроекти. Майже всі мої одногрупники – певним чином долучені до реформ.

Я прийшла в МОН без досвіду роботи на держслужбі. Я не стикалася із тим, наскільки важко це на практиці. Але моя команда – це суперкруті люди!

Валерія Іжик, 23 роки, державний експерт з питань європейської інтеграції та міжнародних зв'язків Директорату стратегічного планування та європейської інтеграції

За даними нашої HR-служби, я – наймолодший фахівець з питань реформ у Директораті стратегічного планування та європейської інтеграції. Я не знаю, чи було це проблемою на етапі прийняття рішення.

За умовами конкурсу я підходила: закінчила бакалаврат і склала всі формальні п’ять етапів відбору, шостий – це інтерв’ю. Я на однаковому рівні претендувала з людьми, які по 15-20 років у держслужбі.

Я не стикалася з відкритим протистоянням, мовляв, ти молода, що ти знаєш про це життя. Це більше на інтуїтивному, невербальному рівні.

Буває, намагаюся не ставити задачу під час комунікації між різними директоратами і департаментами, а просто показати – давайте ми будемо працювати у зв’язці конкретно в цьому питанні і я вам допоможу. З мого боку це пропозиція скористатися моїми компетенціями, з боку інших людей це може виглядати, як "яйця курей не вчать". Воно буде і є, але це не страшно.

Це може виглядати як намагання продемонструвати, що я знаю більше, хоча мені б не хотілось, щоб так було. Воно буде і є, але це не страшно.

За версією німецького політичного економіста Макса Вебера, є "нейтральний" тип держслужбовця, який виконує свою роботу "без гніву і пристрасті". У нас нейтральний – тотожно безініціативному. У моєму директораті стратегічного планування та європейської інтеграції, який очолює Ганна Новосад, немає нейтралітету, немає стереотипів, що треба працювати з 9 до 18, ми у першу чергу працюємо на результат.

Ми розуміємо, що нам треба дуже добре "попушити" два-три роки, щоб коли відбулися вибори, весь результат, на який ми працювали, не знехтувався і не перекреслився політичними рішеннями.

На посаді я деколи зіштовхуюсь з людською некомпетентністю і небажанням ініціювати питання, порушувати проблеми, які вони бачать на рівні держслужби.

Я менше місяця на державній службі, а в мене вже таке відчуття, що я на ній півроку, відчуття вигорання. Тому що дуже прості речі розбиваються об людську некомпетентність: невміння працювати з Exel-таблицями, небажання спілкуватися поштою, а лише через систему електронного документообігу, яка дуже гальмує процеси комунікації.

Замість того, аби вирішити питання на рівні – сіли вп’ятьох, "побрейнштормили", розписали на два найближчих тижня дедлайни – це все робиться через доручки  (доручення – УП), які просто з’їдають будь-який ресурс, а головне – час.

Ні, я не думала піти, я бачу себе у цій структурі. Мене дуже дратує багато речей, але цю дратівливість я конвертую в продуктивне русло. Для мене це сигнал того, що я на правильному місці у правильний час. Якщо є спротив, значить, відбуваються зміни.

Зарплата нових держслужбовців після реформи державного управління – висока. Офіційна цифра на сайтах для державного експерта – 36 тисяч. Плюс податки і в сухому залишку маємо 29 тисяч.

Для мене, як для людини, яка орендує житло, вкладає кошти здебільшого в книжки або відпочинок, це більш ніж достатньо. Я не йшла на зарплату, бо і до цього мала майже еквівалентну. Для мене це був шанс застосувати на практиці те, що я вчила у Школі Економіки.

Для людей, які перейшли з державної служби на нову держслужбу (перевелися за конкурсом на нові посади після реформування держслужби – УП), це можливість працювати за суму у три рази більше.

Це призвело до певної тенденції: близько 40% набраних нових держслужбовців – це старі держслужбовці. Хоча в нашій команді є чотири суперпрофесіонали з попереднього складу.

Так, молоді люди ще "нарвані" після Майдану, не так швидко розчаровуються, але знання тут важливіші. Якби я прийшла без знань, то цього би не вистачило для якогось результату".

Олег Карапінка, 22 роки, сільський голова Галичанівської сільської ради (Львівська область)

"У 18 років я став керівником Народного дому в селі Дроздовичі. Мені дуже подобається робота з людьми. Я бачив, що у мене непогано виходило.

Тоді вирішив спробувати піти у сільраду. І був приємно вражений, що за мене проголосувала така велика кількість людей. Ніколи про це не шкодував, думаю, воно того варте.

Звичайно, є люди, для яких мій вік – перешкода. Особливо персони, які працюють роками і "пустили корені" у свої посади. Але я не вважаю, що це велика проблема. Із такими людьми не варто боротися, їх не переконаєш – немає сенсу.

Зараз з’єдналося два періоди – нових посадовців і старих. Що їм розказувати? Вони все одно приймають тебе так, ніби ти мало знаєш. Треба зробити і таким чином довести, що був правий. Головне, на мою думку, результат.

Олег Карапінка, 22 роки, сільський голова Галичанівської сільської ради (Львівська область)

Може, комусь з людей і не подобається, що я такий молодий. Моя конкурентка на виборах була, скажімо так, як моя бабуся за віком. Але за мене дуже багато голосів віддали, отже, люди бажають змін.

Спільну мову з ними знаходити вдається. Бувають такі бабульки, що з ними просто поговориш і їм стає нормально. Буває, що зустрічаємося з ровесниками, а вони шуткують: "Пане голова, а розкажіть, чи взятки берете?".

Коли я прийшов на посаду, не відчув якогось супротиву системи. З колегами немає проблем зовсім – депутати мене підтримують в повному складі. Я вже у 18 років почав організовувати масові заходи, тому часто стикався із цією сферою.

[L]До того ж, я був у курсі того, що відбувається в районі. У мене не було періоду, щоб люди казали: "Чужий прийшов".

Я вважаю, що знайшов своє місце. Звичайно, треба було багато знати про бюджет, основні питання у нас – земельні спори, тому доводилось переривати законодавство, заглиблюватися в ці моменти. Але кинути посаду ніколи не хотілось.

Мені на роботі день минає швидко, дуже бракує часу. Я намагаюсь, щоб все було законно і максимально простіше, щоб було поменше папірців.

Я планую йти далі, але це буде видно судячи з того, як я себе реалізую тут. Чи вийде зробити те, що собі запланував. Ще маємо рік часу до наступних виборів.

Ми вже побудували спортивні, дитячі майданчики, у Галичанах зробили дорогу з бруківки до церкви, центральну вулицю. Повністю перейшли по вуличному освітленню на ЛЕП у одному селі. Зараз доставляємо освітлення, ще дуже багато будівництва.

Щодо зарплати держслужбовця, то не треба гнівити бога – на проживання вистачає. Я завжди представляю, що люди мають менше чим я".

Анастасія Задорожна, 29 років, директор Департаменту з питань люстрації Міністерства юстиції України

"Я прийшла на посаду в Міністерство юстиції із Верховної Ради, там була помічником народного депутата Олега Барни. Він був членом Комітету ВРУ з питань запобігання та протидії корупції.

Тоді неодноразово порушувалося питання очищення влади і мені це направлення було цікаве, крім того, я брала участь в різних заходах, що стосувалися цієї теми, була присутня на засіданнях комісії, яка розглядала справи "майданівських суддів". І зрозуміла, що хочу працювати саме в департаменті з питань люстрації.

Анастасія Задорожна, 29 років, директор Департаменту з питань люстрації Міністерства юстиції України

Коли відкрилася вакансія головного спеціаліста в одному з відділів, я подала документи, пройшла стажування. Пропрацювала майже рік на посаді головного спеціаліста, потім був оголошений конкурс на голову департаменту, я знову подала документи і пройшла.

Оскільки я рік працювала у департаменті, з усіма була в гарних робочих стосунках і колеги, насправді, мене підтримували. Раділи, коли я виграла конкурс на посаду.

Щодо реакції зовні – було багато статей, що на таку важливу державну посаду взяли молоду людину, та ще й дівчину! Мовляв, звідки в неї досвід і навряд вона зможе виконувати посадові обов’язки.

Не можу сказати, що для мене якось болісно пройшов цей період – підтримували близькі, чоловік і мій колектив. Я розуміла, що попереду робота, а ставлення із часом зміниться на краще. Головне – результат.

Майже всі в нашому департаменті – молоді люди, і за рахунок цього робота цікава. Зараз державна служба оновлена, тому немає застою.

Жоден працівник не зупиняється на виконанні лише делегованої йому роботи. Якщо він бачить, що є порушення у законодавстві, ми це обговорюємо і накидуємо план дій на місяць-два, щоб їх усунути. Тому робота просувається і виконується максимально якісно.

На кожній посаді, в кожній сфері буде спротив, поки ми його не переможемо. Найбільший супротив, з яким мені довелося стикнутися,  це судова система. Працівники мого департаменту беруть участь в більш ніж 60 справах, і майже кожного разу ми стикаємося з небажанням суддів розглядати справи по очищенню влади.

Не дивлячись ні на що, піти мені ще ніколи не хотілося. Поки працюється, я працюю. Поки є наснага.

Кожен громадянин України відповідальний за майбутнє країни. Чи я буду працювати у держаних органах і на цій посаді зокрема, чи в приватних фірмах, – у будь-якому випадку моя робота направлена на те, щоб нам і нашим дітям у майбутньому краще жилося.

Зараз мій посадовий оклад складає 12 тисяч грн. Це доволі непогано у порівнянні з тим, коли я прийшла на посаду. Тоді посадовий оклад складав приблизно 9 тисяч грн. Звісно, кожній людині і, зокрема, дівчині завжди хочеться більше, але зараз, після постанови Кабміну, зарплати змінилися на краще і суттєво".

Наталія Бойко, 29 років, заступник Міністра енергетики та вугільної промисловості України

"Я закінчила Львівський національний університет за спеціальністю "право", отримала стипендію Erasmus Mundus і поїхала вчитися до Німеччини. Потім влаштувалася на роботу в компанію ERM (надає послуги з охорони навколишнього середовища, здоров'я, безпеки тощо – УП). Перший контракт саме в Україні отримала в Києві у 2013 році. Фактично, я потрапила сюди у третій день Євромайдану.

Коли контракт закінчився, я повернулася в Німеччину, але для себе вирішила, що буду шукати роботу в Україні. Працювати в моїй країні і для неї.

Спочатку думала не про держслужбу, а про консультування. Але мені дуже пощастило – долею випадку я потрапила в Адміністрацію президента. На той момент я написала на Facebook незнайомій мені людині – Дмитру Шимківу (заступник голови АП – УП) – що дуже хочу попрацювати на державу. І він запросив мене на співбесіду.

Спершу я недовго попрацювала в департаменті з питань впровадження реформ. Потім мені запропонували податися на менеджера з реформ енергетики у Національній раді реформ. Певний час я працювала одразу на двох позиціях.

Наталія Бойко, 29 років, заступник Міністра енергетики та вугільної промисловості України

Більше ніж за рік Міністр енергетики Ігор Носалик запропонував стати його заступником по євроінтеграції.

На початку мене часом сприймали критично через мій вік. Скажу відверто: я переживала, як буду працювати у міністерстві, коли я людина з бізнесу? Але все розставила на місця робота над енергетичною стратегією.

Минулого року я отримала від прем’єра дуже довірливе доручення – була відповідальною за процес фіналізації всієї енергетичної стратегії для України до 2035 року. Перед тим вже було кілька невдалих спроб зробити цей документ. Тому для мене це була надзвичайна відповідальність.

У процесі роботи над фундаментальним для галузі документом у нас були різні ситуації: наради з 70-ма учасниками з галузі по п’ять годин, фактично кілька добова робота нон-стоп. Саме там я в результаті налагодила діалоги як зі своїми колегами, так і з експертами в галузі.

Що мені дало сил йти далі? По-перше, я намагаюсь максимально глибоко у все вникати, розібратись і досягнути результату. Багато колег за це мене поважають.

По-друге, коли я бачу, що у людей у моїй команді є складнощі, я намагаюся максимально бути з ними.

У мене є правило: якщо ми робимо щось важливе за дорученням прем’єра або міністра, і моя команда буде працювати до третьої ночі, я буду з ними. Це наполегливість і вміння тримати слово.

Дещо довелося у собі змінити із приходом на посаду. Перше – я усвідомила, що стала більш публічною особою.

У раді реформ ми робили дуже багато речей для президента, для розгляду Нацради. Але там ти непублічний. Працюєш і не відчуваєш на собі негативу та популізму.

А тут (на посаді заступника міністра – УП) насправді нікого не хвилює твоя позиція. Наприклад, пишуть – дуже дорого одягнена. Ти кажеш: "Це костюм Zara, він коштує 60 євро". Але це вже не має значення, має знамення перший меседж.

Такі речі мене дуже засмучували, тому що я намагаюся завжди боротись за справедливість. А тут потрібно було змиритися з тим, що іноді немає за що боротись, це лише шум. Ти повинен сконцентруватися на своїй роботі й не відволікатися на процеси, які тебе десь особистісно зачіпають.

А друге – я по життю максималістка, досить різка людина, тому доводилося кожного дня відшліфовувати навички дипломатичного спілкування. Все ж таки державна служба має певну специфіку, багато процесів тривають довше, іноді результат сильно залежить від політичної волі чи моменту.

Деколи бюрократія страшенно дратує. Але треба розуміти, що вона всюдисуща: є наша бюрократія, є брюсельська, є в Штатах. У процесі роботи я зрозуміла, що іноді бюрократія – це добре. Юрист повинен подивитися документ, літредактор також.

Інша справа, що бюрократія не може бути "екскьюзом" (виправданням – УП) для штучного затягування процесів. І тут я вже максимально включаюсь – я не проти процесів, я за їхню оптимізацію і за те, щоб вони були розумними і виваженими.

Я дуже рада, що почалася реформа держслужби і нові кадри будуть отримувати більш достойну заробітну плату. Мені легше, я не маю сім’ї, дітей, і моя матеріальна відповідальність значно менша, ніж у багатьох колег.

Розумію, що мені так багато не потрібно, до того ж, у мене є певна перевага – накопичення з іншого життя. Але я бачу, що у нас не зовсім ринкова зарплата.

Мені дуже жаль втрачати хороших підлеглих, яких просто переманюють у приватний сектор. Але я розумію, що фінансово не можу запропонувати їм чогось більш привабливого.

Я насправді рада, що у кожному міністерстві є молоді драйвери. Ми один одного підтримуємо. Знаю, що в будь-який момент, коли застрягаю в бюрократії з купою вибачень і затягуванням термінів, мої колеги підключаються, допомагають. Наприклад, Сергій Петухов у міністерстві юстиції чи Максим Нефьодов у міністерстві економіки.

Думаю, що майбутнє – у грамотному вибудовуванні балансів співпраці. Енергетика дуже специфічна галузь, є багато складних знань, якими володіють тільки ті, хто багато років пропрацював у ній.

Тому я дуже ціную досвід колег і їхні знання. Не можу сказати, що все потрібно побудувати з нуля. Енергетичний комплекс має свою, ще пострадянську специфіку. Але я максимально відкрита для нових тенденцій, процесів і технологій".

Юлія Ворона, для УП






^ Догори | УКР | РУС
   Головна | Новини | Публікації | Колонки | Блоги
©2000-2015 "Українська правда"